Про рівненських чотирилапих: «Ми відповідаємо і за тих, кого не приручили»

Цьогоріч Всесвітній день бездомних тварин відзначають 15 серпня – сьогодні. Зазвичай на вулиці опиняються ті, кого ми називаємо «найвірнішими друзями» - пси. Адже за історію цивілізації можна назвати більше випадків людської зради, ніж собачої. Чотирилапі чекають на нас вдома, високо стрибають і «посміхаються хвостами» під час зустрічі. Ми їх любимо, годуємо, пускаємо спати до себе на ліжко. Дехто навіть створює своїм улюбленцям надумови – стрижки, манікюри та дорогий собачий одяг. Але забуваємо, що поруч із тими, кого леліють, завжди є ті, кого забули чи викинули – бездомні пси. Хворі, голодні, без щеплень та захисту вони кожного дня сидять біля супермаркетів та на зупинках із надією зустріти розуміючих людей.

Той факт, що постійно з’являються бездомні пси, має свої причини: собаки втрачають своїх господарів або навпаки – господарі їх гублять, або собак виганяють через непотрібність. Коли це стало реальною проблемою – вже ніхто не пригадає, але небайдужі люди та громадські активісти намагаються її вирішити вже впродовж багатьох століть. Зазвичай це відбувається на локальному рівні: безхатченкам знаходять місця в притулку чи нових господарів, які готові прийняти нового члена сім’ї. Вирішити такі важливі питання та знайти якесь практичне рішення, або хоча б привернути увагу небайдужих людей має на меті Всесвітній день бездомних тварин, який був заснований ще на початку 1990-х років на підтримку волонтерських ініціатив із захисту домашніх тварин, які лишилися без нагляду.

Рівненські бездомні чотирилапі знаходяться під дбайливим наглядом завідувача центру стерилізації бездоглядних тварин «КАТП 1728» та голови рівненської зоозахисної організації «Під егідою» - Тамари Лук’янчук.  Вона розповідає про найбільш болюче питання – те, що люди неохоче забирають псів собі додому з вулиці. За статистикою, за місяць лише 1-3 собаки мають шанси знайти собі нових господарів. Також існує так званий «мертвий сезон» - свята та відпустки. Але взяти до притулку ще більше псів просто не дозволяє недостатня кількість вольєрів.

- Пси потрапляють до притулку шляхом відлову. Надходить заявка, у нас є черга на стерилізацію. А тоді відловлюємо псів. Багато хворих псів у нас є. Цуценят немає, але колись були випадки, що їх підкидали. Зараз 55 собак у нас – це максимальна кількість. Але коли стерилізуємо, то може бути і 75 псів.  Є різні собаки: і з агресивною поведінкою, і хворі. Більше взяти просто не можемо, - пояснює Тамара Лук’янчук.

З коштами допомагають в основному волонтери та міський бюджет:

-  Міська влада виділяє гроші на транспортування псів, стерилізацію та на харчування. Але цих коштів вистачає лише на кілька місяців, тому кормимо за рахунок благодійників – вони купують різні крупи ще. Обов’язково  робимо щеплення від сказу всім. Від чумки – це поодинокі щеплення. Якщо волонтери проплатять, то так. Бо фінансують лише щеплення від сказу. Щоб тримати цуценят, не маємо належних умов: там  і харчування потрібне спеціальне, і щеплення. Ми кормимо псів сухим кормом та відходами. Основне для нас – прилаштувати собаку у гарних господарів. Ми це робимо здебільшого через соцмережі, - коментує завідувач центру стерилізації бездоглядних тварин «КАТП 1728» та голова рівненської зоозахисної організації «Під егідою» Тамара Лук’янчук.

Здебільшого у Рівному стерилізацією бездомних псів займаються благодійні організації, які стерилізують бездомних тварин у містах України. А щеплення проти сказу отримують не лише безхатченки, а й домашні пси.

- Ми регулярно водимо собаку на щеплення проти сказу. Бо хто його знає, що може статися. Ризикувати не хочеться, та й вдома маленька дитина. Ветеринар наш постійно наполягає на такому рішенні – і я прислуховуюсь. Там ще й інші щеплення проходимо, але ті по віку. Зараз створені всі умови для домашніх улюбленців, головне – мати можливість ними користуватись, - коментує власник німецької вівчарки Адель – рівнянин Юрій. 

Та чому ж люди все-таки вирішують позбавитись від домашнього улюбленця, який ще нещодавно був найбільшою радістю? Тут теж свої причини – здебільшого психологічні.

- Тварин, як і дітей, заводять щоб погратися, віддати комусь свою любов, опіку, відчути «відповідальність», і щоб була якась користь від них - це основні причини, чому люди заводять домашніх улюбленців. Самотні люди вкрай рідко позбуваються своїх улюбленців, а навпаки, заводять їх велику кількість. Натомість люди, яким вистачає спілкуваня та проживання емоцій з іншими людьми - роблять це найчастіше. Коли людина зустрічається з жахливими емоціями, які киплять в неї всередині, але вона вибирає їх «не бачити», так чи інакше несвідомо вона направляє їх на інші об'єкти, бо не дозволяє собі направити на винуватця (наприклад на начальника на роботі). І от ця енергія, а зазвичай це злість, образа чи ще щось подібне, виплескується на тварину, бо вона не може відповісти і захистити себе. Той же механізм відбувається з дітьми і жінками, яких б'ють чоловіки. В результаті частого «спускання пару» на тваринах у вигляді крику, побиття, покарань, людина приймає рішення «покарати» цю тварину остаточно (хоча насправді хоче покарати реального винуватця своїх образ і злості). І от так тварини опиняються на вулиці, а людям стає легше на деякий час. Проблема нікуди не дівається, вони часто заводять нових тварин і знову викидають їх на вулицю. Єдиний порівняно легкий шлях розв'язання цієї проблеми - психотерапія. Щодо «незручності» домашніх улюбленців, які наносять шкоду, то люди починають помічати її тільки в ті моменти, коли самі приносять комусь шкоду - це теж одна з причин поганого ставлення до тварин. Так вони зважають уникати переживань про «злість і покарання». І от тепер я не знаю кого назвати більшими тваринами: тих, в кого є лапи, хвіст і шерсть, але від природи нема свідомості, чи тих, хто користується інтернетом, але живе без усвідомлення життя? – розмірковує психолог Дмитро Кравчук.

- Викинути пса свого? Ви смієтесь? Це для мене, як жінку вигнати чи дитину свою. Коли собака хворіє, я дуже переживаю. І навіть боюсь подумати, що зі мною буде, коли з ним щось станеться. Я не шкодую ні грошей, ні часу на свого улюбленця. Та де там «улюбленця», це як член сім’і для мене. Я не розумію цих людей. Скажу вам більше – я собак більше поважаю і люблю, ніж людей, - ділиться думками господар молодої такси Ірени – рівнянин Олексій.

Купити курячих лап у супермаркеті для бродячого пса чи докупити собі ще трохи ковбаси – вибір за кожним. Та чи любитиме вас ще хтось так віддано, як собака, - питання риторичне.