Погляд рівненського письменника: Відображення подій на Сході України у роботах писанкаря з Артемівська

Події на Сході  тримають в напрузі не лише Україну, але й увесь світ. У червневому номері журналу "Мистецькі грані" рівненський письменник і музикант Юрій Брахман відшукав зв'язок мистецтва із війною, порівнявши події, які відбуваються на Донеччині із Хресним Шляхом. Подробиці - читайте самі. Подаємо текст без правки і змін.

Via Dolorosa. Скорботна дорога.

Спочатку було слово і слово було у Бога і Слово було Бог. Всяка форма існує завдяки пустоті. Наприклад: будинок цінний своїми приміщеннями, що являються по своїй суті порожнинами-пустотами, чи глечик, головною і єдиною цінністю якого є пустота. Мистецтво також цінне своєю пустотністю. Мистецтво – це вміння правильно використовувати пустоту. Справжнє мистецтво – це такий баланс і рівновага між формою і пустотністю в якій ці дві концепції не відмінні одна від одної, а автор-творець не відмінний від свого творіння. Про таке мистецтво можна сказати словами геніального Родена: "Я просто відсікаю все зайве".  А сучасний український музичний геній Валентин Сільвестров сказав, що творіння майстра творить самого майстра. Не можна відділити майстра від його творіння, тому майстер також має мати певну творчу "пустотність". Можна сказати, що має бути правильний баланс між індивідуальністю і "его" майстра. При гіперактивності останнього, у майстра не залишається місця для пустоти, яка має відсікти все зайве для отримання необхідної довершеної форми.

Нас оточує різноманітна кількість речей. Але багато чого проходить повз нашої уваги. Часто буває так, що людина дивиться, але не бачить те, на що звернений її погляд. Велика частина світу, яка її оточує, майже не має ніякого для неї значення. Але так не можна сказати про всіх. Є невеликий відсоток представників людської раси, який здатний помічати те, повз що інші проходять без будь-якої уваги. Зазвичай, такі люди мають особливий статус у суспільстві і особливе відношення. В їхніх вправних руках звичні для нас речі набувають зовсім іншої смислової інтерпретації.

Весь світ знає, що таке писанка і писанкарство. Але натреноване і розвинуте око майстра здатне впіймати ідею іншого вираження цього сакрального творіння. Дмитро Денисенко — майстер із Донеччини, який створив і розвиває новий напрямок в мистецтві — різьбленка. Різьбленка — це пошук нових мистецьких форм, які поєднують у собі писанкарство і різьблення, але різьблення в даному випадку по шкарлупі яйця. Багато можна розказувати що це таке, але тут якраз підходить народна поговірка: "Краще один раз побачити ніж сто разів почути".

Пан Дмитро створив не один десяток високоцінних виробів з такого здавалося б на перший погляд тендітного і крихкого матеріалу як шкарлупа яйця. Але цикл робіт під назвою "Via Dolorosa. Скорботна дорога" заслуговують особливої уваги. В цих роботах відображаються події, які відбулися дві тисячі років тому з Ісусом Христом під час Його кульмінаційної стадії місіонерського шляху, який має узагальнену назву — "Страсна дорога". В своїх роботах Дмитро показав шлях по якому Ісус ішов від місця оголошення вироку до місця Його страти – "Голгофи". "Страсна дорога", або як ще її називають "Хресна дорога" – це можливість всім віруючим відчути і пережити те, що випало на земну долю Спасителя в "Страсну седмицю" – останній тиждень перед Воскресінням. На "Via Dolorosa" знаходяться дев'ять з чотирнадцяти зупинок Хресного шляху Христа. Останні п'ять зупинок розташовані на території "Храму Гробу Господнього". Опис маршруту було вперше дано в кінці XIII століттядомініканським місіонером, а встановлений він був в XIV століття ченцями-францисканцями.

Разом з автором "Різьбленок Via Dolorosa" ми також можемо відправитися в символічну дорогу по якій мріють пройти мільйони віруючих прочан. Пройти по всіх чотирнадцяти зупинках які мають своє відтворення в роботах майстра.

Перша зупинка – це місце, де Ісус був засуджений до страти Понтієм Пілатом. Колись тут, на території "Вежі Антонія", знаходилася резиденція римського прокуратора (преторіум), де проводилися суди над обвинуваченими.

Друга зупинка "Via Dolorosa" вважається "Церква Бичування". На цьому місці Ісус зазнав покарання у вигляді бичування, тут його одягли в багряну плащаницю, поклали терновий вінок і тут він взяв хрест. Купол "Каплиці Бичування" прикрашає мозаїчний терновий вінок. Від монастиря через вулицю "Via Dolorosa" перекинута арка "Ecce homo". Сюди Понтій Пілат вивів засудженого Ісуса і показав натовпові зі словами: "Це – людина!"

Третя зупинка "Скорботної дороги" – це місце першого падіння Ісуса. Рельєф над дверима каплиці зображує Христа, що знемагає під вагою своєї ноші.

Четверта зупинка – зустріч з Матір'ю. Ця подія, як і попередня, не описана ні в одному з Євангелій, але увічнена традицією. Звідси Діва Марія, обігнавши процесію, спостерігала за стражданнями свого сина.

П'ята зупинка "Скорботної дороги". У цьому місці солдати римської охорони, роздратовані повільним просуванням свого бранця, змусили Симона Киринеянина нести хрест замість Ісуса. Це місце відзначене францисканською каплицею. Праворуч в стіні видно камінь з заглибленням. Цей камінь вважається слідом від руки Ісуса. Опершись об стіну Він звільнився від хреста.

Шоста зупинка "Скорботної дороги" – зустріч з Веронікою. Коли Ісус проходив тут, вона вийшла назустріч і обтерла його обличчя змоченою у холодній воді хустиною. У зв'язку з цим, церква зарахувала її до лику святих. На хустці відбився лик Христа, "Спас Нерукотворний", який згодом творив чудеса і зараз знаходиться в Соборі Святого Петра в Римі. Шоста зупинка відзначена "Каплицею святої Вероніки", а шматок колони, вмурований в стіну, це місце, де імовірно знаходився будинок Вероніки.

Сьома зупинка – друге падіння Ісуса. Місце, де Ісус впав вдруге, відзначено залишком колони. Традиція визначає, що виходячи з міста, Ісус спіткнувся об поріг "Судних воріт". Через ці ворота виводили з міста засуджених на страту. Судними вони називалися тому, що перед ними засудженому востаннє зачитувався вирок, після чого він вже не підлягав оскарженню.

Восьма зупинка – звернення Ісуса до доньок Єрусалимських. За Ісусом йшло безліч народу і він звернувся до жінок, які голосили оплакуючи Його: "Не по Мені плачте, дочки єрусалимські, а по собі і своїм дітям". Тим самим Він пророкував швидке руйнування Єрусалиму.

Дев'ята зупинка - місце третього падіння Ісуса. Тут доведеться трохи відхилятися від маршруту, тому що дорога забудована будівлями. Біля входу в "Ефіопський монастир" знаходиться колона, що є дев'ятою зупинкою і третім падінням Ісуса. Звідси Він побачив Голгофу.

Наступні  п'ять зупинок "Скорботної дороги" знаходяться в "Храмі Гробу Господнього".

Десята зупинка – зняття одягу. На вході в храм знаходиться "Каплиця Викриття (Межа Поділу Риз)", де з Ісуса зірвали одяг перед розп'яттям.

Одинадцята зупинка – прибивання до хреста. Це місце позначене вівтарем. Над вівтарем зображений Ісус прибитий цвяхами до хреста.

Дванадцята зупинка – смерть на хресті. Місце, де стояв хрест, відзначено срібним диском під вівтарем. Тут, через отвір, можна доторкнутися до вершини "Голгофи".

Тринадцята зупинка – зняття з хреста. Місце, де лежало тіло Ісуса, позначено латинським вівтарем. Під склом дерев'яна статуя "Скорботної Діви" з дарами паломників. Тут написані слова "Stabat Mater dolorosa", що означає – "Мати скорботна стояла". На цьому місці тіло Ісуса було покладено Йосипом Аримафейським і Никодимом на камінь миропомазання для умащення пахощами перед похованням.

Чотирнадцята зупинка – положення тіла Ісуса в гроб. Над "Гробом Господнім" встановлена ​​"Кувуклія". Тут Йосип Аримафейський кладе тіло Ісуса в склеп, а римляни закривають вхід величезним каменем. На цьому місці відбулося воскресіння Ісуса Христа.

Ось і закінчилася подорож по тісних вулицях Єрусалиму. Так, завдяки "різьбленкам", ми отримали можливість пройти шлях, який завершився епохальною подією планетарного масштабу – Воскресінням.

Донеччина – рідний край Дмитра Денисенка. Ідея циклу робіт "Via Dolorosa. Скорботна дорога" є для його краю особливо актуальним в даний час. Події, які відбуваються на Донеччині дуже подібні на Хресний, Скорботний шлях. Але є глибока віра і переконання в тому, що в кінці цієї нелегкої і скорботної дороги є "Чотирнадцята зупинка" де відбулося Воскресіння. Є глибока віра в те, що Донеччина руками таких майстрів як Дмитро створить різьбленку, яка буде мати назву – "Воскресіння"!

* * *

Дмитро Денисенко – народний майстер Донеччини, засновник та завідуючий "Народного музею з писанкарства та розвитку народних ремесел" в місті Артемівськ Донецької області. Біля двох тисяч писанок, які є експонатами музею і які представляють всі історико-етнографічних регіони України відтворені та розписані майстром. Техніка розпису традиційна, воскова. На базі музею також розвиваються ліплення з глини і різні техніки вишивок. "Музейну кімнату з писанкарства та розвитку народних ремесел", яка стала навчальною базою для мешканців міста Артемівськ було відкрито у 2008 році при Артемівському міському народному Домі. Спочатку це була "Кімната-музей", але в 2010 році постановою колегії Управління культури та туризму Донецької облдержадміністрації "Кімнаті-музею" було присвоєно звання "Народний". Музейна кімната надає можливість оволодіти таємницями багатьох видів народної творчості, а майстрам, демонструючи роботи в "Галереї мистецтв", реалізувати себе як творчу особистість. На базі "Кімнати-музею" проходять майстер-класи з традиційного розпису та різьблення пташиного яйця, надаються індивідуальні консультації для викладачів художніх шкіл та художніх відділень шкіл мистецтв області, клубних працівників.

Дмитро Денисенко є засновником нової техніки в якій використовується різьблення по шкарлупі пташиного яйця. Для визначення робіт в цій техніці автор поширює термін – "Різьбленка" (Rizblenka). Для створення таких робіт майстер  використовує  високошвидкісний інструмент, який без будь-яких хімічних домішок дозволяє зробити наскрізне вирізання по шкарлупі яйця. В залежності від художніх завдань, які ставить перед собою майстер, найчастіше використовується шкаралупа страусового яйця, товщина та якість  якого потребують ретельного відбору. Товщина шкаралупи такого яйця близько півтора міліметра. Місця з різною товщиною висвітлюються світлом, розкриваючи нові  художні грані виробу, що створює неповторну красу і придає роботам життєвості. Ці роботи широко представлені в Народнму музеї з писанкарства та розвитку народних ремесел. Також Дмитро Анатолійович неодноразово представляв свої високохудожні твори з пташиного яйця на різноманітних заходах культури і мистецтва. Він був учасником Відкритого фестивалю декоративно-прикладного мистецтва ремесел та народних промислів "Барви України" у місті Донецьк; Всеукраїнського благодійного Великоднього ярмарку в Українському домі в місті Київ; Всеукраїнської виставки "Український сувенір" у місті Київ; виставок-ярмарок у місті Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці, АР Крим, Полтава, Харків та інших регіонах України.  На таких заходах твори Дмитра Денисенка завжди користуються особливою увагою та є предметом попиту з метою придбання для державних та приватних музеїв.

Завдяки творчій ініціативі Дмитра Денисенка Донеччина презентувала величезну писанку на "Параді вишиванок" що прходила в місті Київ. В цьому проекті Дмитро брав участь не тільки як автор ідеї, а і як учасник розпису.

Одними із секретів натхнення, зі слів майстра, є краєвиди рідного краю та улюблена музика, яка супроводжує його все життя. Музика звучить не тільки під час роботи, але і під час  відпочинку. Також варто зазначити що майстер є вправним музичним виконавцем і це є ще одним його професійним здобутком.

Юрій Брахман

Добрий  вечір, господарі. Мир у вашу оселю!

Зробимо світ краще!

Світ - чарівний та неповторний. І не  такі вже й давні часи, коли сонце, земля, зорі, вода були  життєдайними символами.

 З первісного океану виросло дерево життя, на гілках якого світовий птах звив гніздо. А яйце, яке він зніс, стало початком усього.

Такі, ось, миттєвості життя.

Яйце в Україні, так само як і дерево, були символами перемоги життя над смертю.
Склалося так, що свято народження Сонця вказує на протистояння світла та темряви. Пробившись з середини яйця крізь різані символи, промінь створює образи, які змінюючи один одного розповідають про незворотній кругообіг часу.

Стало традицією зберігати в музеї писанки міського народного Дому традиційні скарби народної мудрості – візерунки на страусовому яйці, де закладені вікові глибини магічної сили.

 Заглибимося в тайну символів пташиного яйця віддаючи світові родючість, щастя, та любов.

 "Донеччино моя, життя мого любов!"

Щороку Донеччина народжує, відкриває у своїх творчих надрах дорогоцінні пласти скарбів народного мистецтва. Безцінними витворами перетворюється природній матеріал у руках майстрів, підкреслюючи ознаки природного матеріалу. Скрізь твердь потужним напором пробиває собі шлях джерело талантів, що несе в собі земну мудрість віків, силу та чистоту мистецтва. Кожна крапля цього кришталевого джерела, це культурна спадщина, безмежний світ народної мудрості .

Ми віримо в свій край, відновлюємо традиції, прокладаємо шлях в майбутнє.
Експонати музею з писанкарства та творчий дослідницький досвід стали часткою культурної спадщини міста Артемівськ. За останні роки, взявши участь у багатьох знаменних презентаціях для Донеччини, музей став відомий на Україні та за її межами. Вже стало традицією відвідувати не тільки експозиційний зал з розвитку писанкарства, але ще цікавитися новими доробками з колекцій виставкової зали "Галереї мистецтв майстрів Донеччини". Постійно діюча експозиція творчості майстрів – це шлях знайомства мешканців та гостей міста з культурною спадщиною. Ми з надією споглядаємо в майбутнє, коли вміння бачити прекрасне, розуміння та цінність роботи народних майстрів буде одним з пріоритетів розвитку культури в Україні.

Дмитро Денисенко