Рівненський «доктор Пі», або Як псевдонауковці знущаються з освіти та науки

Журналістське розслідування

У травні 1993 року в Українському інституті інженерів водного господарства (нині – Національний університет водного господарства та природокористування) з’явився новий «академік» - член-кореспондент Академії педагогічних наук України Станіслав Михайлович Гончаров, який, відповідно до поданої ним копії атестату члена-кореспондента Академії педагогічних наук України (ЧК № 000077), був обраний загальними зборами Академії педагогічних наук України від 15 травня 1993 р. № 36/4К. Двадцять років він успішно експлуатує створену ним легенду про своє «член-кореспондентство», отримуючи відповідну пошану, посади, доплати, премії, нагороди.

На протязі цього періоду Гончаров С.М. підписує з трьома ректорами (Вознюк С.Т., Кравець С.В., Гурин В.А.) контракти про зайняття тої чи іншої посади (завідувача кафедри, декана, професора), позиціонуючи себе, передовсім, як члена-кореспондента Академії педагогічних наук України. Навіть більше – під члена-кореспондента АПН України в університеті створюється Школа педагогічної майстерності, яка так і не отримала ліцензії на здійснення освітньої діяльності, але через неї пройшло понад 300 викладачів НУВГП (бо це вважалось необхідною умовою при обранні за конкурсом чи укладанні контракту, у вимогах до викладацького складу при ліцензуванні та акредитації).

Згідно з навчальним планом, у школі дисципліни «Вища освіта і Болонський процес», «Психологія і педагогіка вищої школи», «Педагогічний менеджмент» і викладав так званий «член-кореспондент АПН України» Гончаров С.М. – людина, яка не мала і не має ніякої педагогічної чи психологічної освіти, доцент та професор кафедри сільськогосподарської меліорації, кандидат технічних наук.

Найбільшу підтримку діяльність «члена-кореспондента АПН України» Гончарова С.М. мала в період, коли ректором був Гурин В.А., який став у цей час співавтором «педагогічних» напрацювань Гончарова С.М. Як «вершина досягнень на педагогічній ниві» видається монографія Гончарова С.М. та Гурина В.А. «Кредитно-модульна система організації навчального процесу: методичні аспекти» (Рівне: НУВГП, 2008, 626 с.). За цю монографію Гурин В.А. обирається «Людиною року» в університеті, його портрет першим висить на Дошці пошани у вестибюлі головного корпусу перед входом до приймальні ректорату. І кожен день Гурин В.А. міг себе бачити на портреті, як «Людину року».

Спеціально під «навчання» викладачів у Школі педагогічної майстерності створюється «Бібліотека викладача». Та, виявляється, що викладач один – все той же Гончаров С.М., «член-кореспондент АПН України».

Щорічно під авторством Гончарова С.М., який не забуває до цього залучати діючих на той час проректорів та ректора Гурина В.А., за кошти університету видається «педагогічна» література: «Основи педагогічної праці», «Вища освіта України і Болонський процес», «Форми і методи організації навчального процесу в кредитно-модульній системі» тощо. Викликає здивування те, як написані ці монографії та навчальні посібники, але це – окрема тема, до якої ми ще повернемося.

Особливо акцентуємо на такому важливому моменті: у всіх цих «педагогів-психологів» взагалі не має наукових статей з теми дослідження, за яке вони взялись, у провідних наукових фахових виданнях з педагогіки та психології. Все, що опубліковано, – це тільки в межах видавництва НУВГП і за рахунок НУВГП. Кожен з них отримував гонорари за «видатні» публікації, а Гончаров С.М., як член-кореспондент АПН України, ще й обирається почесним професором НУВГП.

Викликає здивування, що в нікого за стільки років не виникло сумнівів, як кандидат технічних наук з сільськогосподарських меліорацій, який до 1993 року взагалі не мав ніяких публікацій з педагогіки та психології, міг бути обраним членом-кореспондентом АПН України.

Відповідно до Статуту АПН України, членами-кореспондентами Академії обираються доктори наук (і тільки доктори!) з числа осіб – громадян України, які підготували та видали визначні наукові праці з педагогіки та психології (які ще сільськогосподарські меліорації?!!). Ні в кого не вистачило часу зайти на сайт Національної академії педагогічних наук України та подивитися, чи є серед поважних науковців наш «член-кореспондент» Гончаров С.М.? І де, крім НУВГП, ще знають такого «видатного науковця»?

Перші, хто за Гончарова С.М. не чули і ніколи його в очі не бачили (попри те, що щорічно проводяться збори Академії), – сам Президент НАПН України, академік Кремень В.Г., перший віце-президент, академік Луговий В.І., академік-секретар відділення Вищої школи Євтух М.Б.

І на закінчення. Хто в Україні цитує, знає і посилається на роботи рівненських «педагогів-психологів»? Хто буде відповідати за фінансові втрати університету на розкрутку псевдоакадеміка АПН України, за моральну шкоду та знущання з освіти та науки з боку псевдонауковців???