Відгуки про лікування алкоголізму у Рівне і Луцьку: як я знайшов найкращий центр і став тверезим назавжди narkohelp.com.ua

Здоров'я

Хочу розказати про свої відгуки лікування алкоголізму в Луцьку та Рівному. Я напишу про все детально, про те як пив, як намагався викликати відразу до алкоголю, який був досвід – негативні і врешті решт розкажу як я пройшов анонімне лікування алкоголізму у чудовому центрі в Рівному.

Почну з того, що я якось допився і мати заставила мене піти лікування алкоголізму гіпнозом у Луцьку в нас тут. Знайшла якогось «лікаря»… Іменно «лікар» в лапках, бо смішно згадати. Та а я шо, я тоді вже таким чортом став, що руки тряслись так, шо стакан без двох рук не втримати. Очі постійно червоні, лице опухле, пузо як барабан. Жив тоді частенько по общаках, в однокімнатній халупі, де тільки стіни обшарпані, запах каналізації і дим від дешевих цигарок. Сусіди боком обходили, в магазині продавщиця вже й здачу не хотіла давати, знала, що все одно на палене піде. От, матір якось ввалюється в хату, сльози котяться, каже так більше не можна, або в труну, або йди шукай кодування від алкоголізму в Луцьку. Ну, я який був? Після трьох днів запою, руки трусяться, серце калатає, думаю – та хоч аби відстала, скажу, що піду. Вона того ж дня понявши шо я безсилий сама знайшла через якусь сусідку номер до того гіпнотизера. Кажуть, помагає, сто відсотків, кодує, навіть ті, хто по двадцять літ пили, ні краплі не беруть після сеансу. Я тоді в голові ще подумав – ну-ну, сто відсотків... Як сто грам без закуски, так. Коротше привела мене туди як цуценя. Я ледве на ногах стояв, в кросівках без шнурків, куртка смердить, сам не мився днів п'ять. Там у того гіпнотизера кабінетик – лінолеум ще совковий, фіранки якісь з капрону, обдерта мебель. Сам він такий, пузатий дядько, лисий, в светрі з оленями, каже матері – будуть вам бажані наслідки після кодування від алкоголізму, щоб не пив, тільки сеансів треба кілька, і кожен коштує. І сума, скажу чесно, не мала, як на той час, я думав ціна кодування від алкоголізму у Луцьку буде більш менш, а то вони просто всі бабла хотять. Ну і мати бідна, аж побіліла, але що, витягла з заначки, з пенсії своєї, ще десь у сусідки позичила. Перший сеанс – сів я в те крісло, а в голові такий туман, що хоч топор вішай. Він там щось говорить, світло притушене, якісь маятники, очі заплющити каже. А я сижу, думаю тільки одне – вийти та бахнути, бо ломить так, що аж вуха закладає. Після години тої маячні – каже, готово, тепер не захочеш пити, навіть запах горілки буде противний. Вийшов звідти, а в голові тільки одна думка – де взяти на сто грам. Але перед матір'ю, звісно, зробив вигляд, що ніби якесь диво сталося, аби хоч на якесь державне лікування алкоголізму не запхнула мене. Ну і через день вже не витримав. Спершу пробував триматись, пив мінералку, жував жуйки. Але руки тряслись, зуби стукали. Потім сусід знизу зайшов, а в нього якраз півлітровка стояла. Ну як тут витримати? Пару чарок і вже полегшало і ніякого кодування від алкоголізму і не було наче. А далі все по колу пішло. Мати спершу не знала, бо я ховав пляшки, жував лавровий лист, щоб запаху не було. Але довго так не прокатило. Знову знайшла пляшки під ліжком, знову сльози. А той гіпнотизер, дзвонить, каже – треба ще сеанси, лікування алкоголізму гіпнозом це ж процес, не все зразу. І знову тягне гроші. Мати хоче вірити, бо що їй лишається. Вона останні копійки віддає, а я після кожного сеансу ледве тримаюсь день-два, потім зриваюсь. А він тільки руками розводить – мовляв, це складний випадок, потрібен курс. Місяць так тягнулось. В хаті вже гола бідність – їсти нема чого, вікна не мились роками, на плиті бруд по сантиметру. Мати вся змарніла, худюща, очі сині. А я... Та що я – тільки пити думав. Прокидаєшся зранку – серце б'ється як скажене, ноги ватяні, холодний піт, а в голові дзвенить. Шукаєш по кишенях, по закутках – хоч би пару гривень. І коли знаходиш – аж руки не слухаються, коли пляшку відкриваєш. От що то за життя було. А то шо мати знайшла оте лікування алкоголізму гіпнозом у Луцьку мені – фікція. Тільки бабки тягнули, а я пив і пив. І що найгірше, що вже і совість відмерла. На матір дивився і ніби чужа людина. Вона каже – сину, ти що мене в могилу зведеш. Жінка пішла від тебе через п’янство, так і мене хочеш довести… А мені ніби стіна всередині – аби тільки налити, бо тоді хоч трохи відпускає. І так довго я пив. А потім якось довелося якось поїхати до сестри у Рівне. І там я по приїзді так напився, що довелося шукати хто робить виведення із запою на дому в Рівному. Ну а як, приїхав, думав може трохи в себе прийду, а там перша ніч – хрясь пляшка, друга – ще дві, далі вже не пам’ятаю. Сестра з чоловіком в шоці, вони мене не таким пам’ятали. Ну знали що я випиваю, але без подробиць якось. А там я такий був, шо встати не можу, все тіпає, руки як віник. Вони зранку по знайомих почали дзвонити, бо на якийсь наркологічний центр в Рівному треба ж гроші, та і я рвався, кричав – не везіть, краще тут. От один знайомий їм і підкинув номер, каже – є там тьотка одна, приїздить додому, крапельниці ставить, каже, робить виведення з запою вдома. Ну сестра з відчаю та й подзвонила. Гроші немалі все одно, сказала одразу – плати вперед. Ну вони там зібрали, що мали, бо я вже зовсім валявся як дохла муха, синій увесь, шкіра мокра, руки-ноги крутить, голова розривається. Приїхала та жіночка… От знаєте, якась така без виразу, мовчазна, навіть не представилась толком. Прийшла з сумкою, дістала свої пляшечки-ампули, катетери якісь. Я на ліжку лежу, в штанях спортивних і футболці мокрій, смерджу як пес після дощу. Вона ні слова – розклала, шприцами щось там вколола, поставила крапельницю прямо в руку, заклеїла скотчем. І все – сидить мовчки на стільці, в телефон утикається. А мені? Та мені хоч вовком вий. Всередині трясе, голова гуде, серце калатає – думаєш, от зараз то капне і легше стане. Таке собі лайтове лікування алкоголізму в домашніх умовах. А фіг там. Лежу, капає та крапельниця, холод в руку йде, а в голові тільки більше давить. Потім ще другу якусь вліпила, каже від серця і печінки. І все. Зібрала манатки і мовчки пішла, навіть не спитала як себе почуваю. А я валяюсь, стелю роздивляюсь – думав зараз як підскочу, як заживу, а то ноги ватяні, нудить страшно, в роті гірко, як після сто літ недоспаних. Сестра питає – ну як, легше? А яке там легше… Голова гуде, серце скаче, руки трусяться. Тільки що знову пити вже страшно стало – думав, може на той раз і в труну звалюсь. А грошей за ту крапельницю здерли як за півмісяця нормального життя. Реально, ціна лікування алкоголізму в Рівному виявилась ще більшою… Сестра мовчить, видно шкода і грошей, і мене, тільки очі на мокрому місці. А я лежу і думаю – та що за фігня… Знову ті всі лікування, кодування від алкоголю в Рівному тепер, всюди одне і теж, але все воно як мертвому припарка. Капнуло тої хімії, а в голові пусто. Думав, може потім попустить, та ні – ще гірше ввечері було. Крутило так, що аж до ванни ледве доповз. А вони ж вірили – от, зараз допоможе, витягне… Ха. Тільки гроші витягнула, а мене як тіпало, так і тіпає.

І знаєте, що? Що і після того все одно думка одна крутилась – де б то сто грам добути і все оте забути. Хоч і страшно було, хоч і пам’ятав як погано було – а мозок вже отак зациклений, що без оковитої вже не те що жити, дихати не міг. І отут ви ж розумієте, який підхід потрібен, треба щоб тобою займалися професіонали, щоб реально толкові лікарі, щоб знали як закодувати людину від алкоголю, як поміняти шось у її голові, а не просто якісь сеанси гіпнотерапії, яка не працювала звісно, або мовчки крапельниці і все, бувай як хочеш. Бо я ж тоді вже дно пробив і морально, і фізично, і по грошах, і по людях. Всі відвертались, сестра мене ледь додому випровадила, каже – більше не приїжджай, поки з собою щось не зробиш. От тільки приїхав додому, валяюсь там в хаті, тиждень як собака – не їм, не миюсь, в голові одна каша, серце як молоток. І тут мати приїздить. Заходить і каже – порадили мені у Рівному наркологічний центр один, "Матері проти залежностей" зветься. Каже, люди пишуть відгуки, що найкраще кодування від алкоголізму там, що там навіть таких як ти витягують. Я тоді слухаю як в тумані, думаю – знову якась фігня, знову бабло тягнуть. Але мати стоїть на своєму – вже домовилась, вже гроші десь наскладала, хочеш ти чи не хочеш – поїдемо. Ну що мені лишалось? Лежати й далі вмирати? Сил вже нема, щоб пити, але і без того не живеш. Зібрали мене як дитину – шкарпетки мама пакує, труси, футболки, та що там було в хаті. Посадила в автобус, доїхали до Рівного, а потім же нам треба було на вул. Горохович Антоніни, 19 у центр добратися. А я як привид – білий, худий, руки трусяться, голова на плечах не тримається. Приїхали туди нарешті… І знаєте, з порога відчув, що тут не якийсь реабілітаційний центр для наркозалежних у Рівному. Тут тебе не кидають на ліжко з крапельницею і йди на всі чотири сторони. Там реально з тобою працюють. Перший день – обстеження повне. Лікарі уважні, розмовляють нормально, по-людськи, не як з останнім лайном. Психолог одразу зайшов, каже – ти не вішай носа, з цим можна справитись, якщо працюватимеш. І почалось отак моє лікування алкоголізму в Рівному. Кожен день по годинах розписаний. Вранці – медогляд, потім бесіди з психологами, групова терапія. Фізіотерапія була, якісь вітаміни, уколи. І все так в тему, і ти не самотній. Просто так ніхто тебе не лишає. Вечорами – збори, розмови про життя, про залежність, хто як дійшов до такого стану. Спершу я сидів і слухав мовчки – думав, що я найгірший. А потім як послухав інших – люди з таких ям вилазили, що аж моторошно. А головне – там тобі реально мозок на місце ставлять. Пояснюють, що це за хвороба така, як вона працює, як ті думки про пляшку тебе нищать. Перші два тижні було важко звісно – лізло все, трясло, снилось, що п'ю. Але там не дають зірватись – завжди хтось поряд, завжди є кому поговорити. Лікарі дійсно профі, а не просто гроші викачують. Мати як приїздила в гості – аж не впізнавала мене. Каже, сину, ти знову очі маєш живі. Отак, такого лікування алкоголізму у Луцьку в нас і близько нема. 3 місяці я там пролежав. За той час як новий народився. Не скажу, що одразу все змінилось, що от ти один раз посидів там поговорив, і все. Це тяжка робота, щоб переналаштувати мозок. Але там тебе вчать, вчать як триматись, як діяти, як розмовляти, всьому вчать. Дається програма, група підтримки, можна завжди подзвонити психологу. І саме головне – голова починає працювати по-іншому.

Ото як вийшов з того наркологічного центру у Рівному – вже більше не п'ю зовсім. І не тому, що боюсь, а тому що не хочу. Тепер я розумію, що було зі мною тоді, як воно мене тягнуло. І що важливо – там в центрі дали мені не тільки шанс не пити, а й життя повернули. Бо вже все гнило зсередини, а я тепер живу, працюю, навіть людям допомагаю, хто хоче з цього вибратись. Отаке справжнє лікування алкоголізму. Не ті крапельниці мовчазні і не сеанси шарлатанські – а нормальна людська робота з професіоналами.

Тепер у мене плани є. По-перше – машину хочу взяти, давно мріяв. Уже трохи відкладаю. По-друге – курсів якихось закінчити, може на майстра якогось вивчитись. Не хочу все життя на складі сидіти. А ще є в мене думка – от як трохи на ноги стану, волонтером піти в той самий реабілітаційний центр для наркозалежних в Рівному "Матері проти залежностей", до речі ось він https://narkohelp.com.ua/nashe-likuvannya-alkogolizmu-u-rivnomu-vidguky-i-porady-likariv/ Ну щоб іншим допомагати, таким як я. Бо знаю зсередини як то важко вирватись з цієї трясовини. Отакі плани. І скажу чесно – пити більше не хочу і не збираюсь. Не те що «не можна», а саме не хочу. Бо знаю чим закінчується той шлях. Тепер є для чого жити. І якщо вже таке дно пройшов – то тепер тільки вгору. От таке життя тепер. І скажу вам – ніколи не пізно зупинитись. Як я виліз – то й інші зможуть. Головне, щоб поряд були люди і щоб нормальні лікарі допомагали, а не шарлатани. А далі – вже сам мусиш працювати. І особисто мої відгуки лікування алкоголізму у Луцьку вийшли негативні, а от у Рівному є дійсно чудовий центр, куди я рекомендую звертатися. До речі, ось їхні номери телефонів, якщо надумаєте звертатись: