Був у нас з чоловіком період, коли він потребував спеціальне медичне таксі, це було після серйозної операції, яка змінила усе наше життя, і щоденний побут, і плани на майбутнє, і навіть найпростіші речі, такі як поїздка до лікарні чи аптеки, а ми і не знали про те, що може існувати спеціальне https://pansionat-blagodat.com.ua/perevezennya-lezhachih-hvorih-v-rivnomu-ta-oblasti/ транспортування хворих у Рівному.

До пошуків медичного таксі у Рівному спочатку була довга історія. Все почалося задовго до самої операції. Мій чоловік сильний, активний, звик до фізичної праці – почав скаржитися на біль у спині. Спершу ми не надали цьому великого значення. У нього робота сидяча, багато часу проводить за комп’ютером, плюс вік уже за п’ятдесят – ну болить спина, у кого не болить? Ми думали, що це звичайне перенавантаження, може радикуліт чи защемлення нерва. Пройшли курс масажу, купили ортопедичну подушку, мазали гелями – нічого не допомагало. З часом стало гірше: біль не тільки не зникав, а ставав більш наполегливим, а потім додалася ще й слабкість у ногах. Одного разу, коли він намагався вийти з ванни, нога просто відмовила. Він впав, сильно вдарився, і ми вперше злякалися по-справжньому. Я викликала швидку, адже про те що є перевезення лежачих хворих у Рівному повторюсь, не знала. У лікарні зробили МРТ і тоді вже стало зрозуміло – справа не в спині, а в пухлині, яка стискає спинний мозок. Діагноз пролунала, як вирок: новоутворення хребтового каналу з компресією спинного мозку. Нейрохірург пояснив, що ситуація критична, і що кожен день зволікання – це ризик залишитися паралізованим. Ми вирішили робити операцію. Вона була складною – видалення пухлини з використанням мікроскопічної техніки, з доступом через спинні дуги. Лікарі попередили, що реабілітація буде тривалою й важкою, з можливими ускладненнями. Але це був наш єдиний шанс.

Операція тривала п’ять з половиною годин. Я пам’ятаю, як сиділа в коридорі під операційною, стискаючи в руках його документи, наче вони могли мене вберегти від поганих новин. По обличчю хірурга після завершення було видно – пройшло все складно, але здається успішно. Пухлину видалили, спинний мозок розвантажили, однак, як він сказав, «все тепер залежить від організму й реабілітації». А також натякнув, що йому знадобиться щось типу перевізника, типу медичне таксі. Або таксі для інвалідів. Але я тоді на це в останню чергу звертала увагу. Мені було важливо, що все пройшло успішно. Перші дні після операції чоловік лежав нерухомо. Кожен дотик – біль. Навіть зміна положення в ліжку вимагала трьох медсестер. Важко було йому, але важко було й мені бо я відчувала повну безпорадність. Мені хотілося зняти з нього цей біль, забрати собі, полегшити хоч на трохи.

Через два тижні, після серії обстежень, коли показники стабілізувались, його виписали додому. Але це була умовна виписка – бо щотижня ми мали повертатися до лікарні на перев’язки, консультації, знімки, потім фізіотерапію. І ось тут почалося найважче. Саме про проблему транспортування хворих у Рівному. Бо йому категорично заборонили сидіти довше, ніж на 10 хвилин. Лікар сказав: або лежачи, або стоячи з опорою, в ортезі, дуже обережно. Але як скажіть мені, добратися до лікарні коли сидіти не можна, а ти не в змозі стояти на ногах довше, ніж кілька хвилин? Я спершу подумала, що викличу таксі, звичайне, про таксі для інвалідів у Рівному думати було зарано, це було фантастичне для нас. Ну що такого в звичайному таксі, повеземо акуратно. Замовила авто через додаток, залишила коментар, що пасажир після операції, бажано, щоб машина була м’якою, не висока. Приїхав звичайний седан, а водій молодий хлопець, видно не дуже в темі що таке «пацієнт після операції на хребті». Він стояв обпершись на капот поки я виводила чоловіка з під’їзду підтримуючи під руки, а той ішов стискаючи зуби від болю. А було б медичне таксі, було все не так… Хоча ще треба то медичне таксі щоб було нормальним! Не всі далеко такі чуйні і професійні. То що ж чекати від звичайного таксі… Коли ми намагалися його посадити в машину, це було наче якась акробатика. Я просила водія відкинути сидіння, а той не знав як, уявіть. Врешті-решт ми якось втиснули чоловіка в авто, він ліг напівбоком притиснувшись до дверей на дві подушки, які я принесла з дому. Кожна яма на дорозі була для нього, як тортури. Він не стогнав – просто стискав мою руку так, що я ще довго носила синці. Після тієї поїздки він не міг встати з ліжка три дні.

Наступного разу я замовила бізнес-тариф, подумавши, що там хоча б будуть зручніші крісла. І справді, машина приїхала більш простора, але це все таки не таксі для інвалідів, а водій хоч і ввічливий, але йому теж було важко зрозуміти, що чоловік не просто «хворий», а вразливий до кожного руху. Дорога до лікарні – 35 хвилин. За цей час чоловік кілька разів просив зупинити, бо йому нудило, він не міг терпіти. Ми стояли на узбіччі посеред міста, я тримала його за плечі, намагалася дати води. Це був жах. А я к же тоді організовувати перевезення лежачих хворих по Рівному? Це ж капець…

А третій випадок був особливо принизливим. Водій таксі, побачивши нас із ходунками, навіть не вийшов із авто. Він відкрив вікно й сказав, що «таке не возить». Потім розвернувся і поїхав. Я стояла на тротуарі, тримаючи чоловіка, який хитався поруч і відчувала як у мені щось ламається. Це була якась безвихідь, оголена й страшна. Я не знала, що робити. Ми не могли більше так їздити бо це загрожувало його здоров’ю, і морально виснажувало нас обох. Тоді я почала думати: може, попросити когось зі знайомих, може є хтось, хто має досвід транспортування хворих у Рівному? В мене була колишня колега, її чоловік мав мікроавтобус і от вони колись ним возили родичку після інсульту. Я подумала може, домовитись? Заплатити? Сказати чесно, що готові оплачувати поїздки, тільки щоб була можливість перевозити чоловіка в лежачому чи напівлежачому стані. Бо з кожною поїздкою звичайним таксі я наче випробовувала його терпіння, його нерви, його тіло. А швидка перевезенням лежачих хворих не займається, нажаль.

Я почала писати знайомим, навіть розмістила оголошення у групі нашого району: чи є хтось із авто, пристосованим для перевезення лежачого хворого? Писала, що платимо, головне з розумінням і обережністю. Люди реагували по-різному. Хтось відгукувався, але коли чув про часті поїздки, про необхідність допомогти перенести, то зникав. Хтось просто «читав і не відповідав».

І от одного разу один чоловік написав, щоб я пошукала таксі для інвалідів у Рівному, типу чув, що таке існує. Я тоді якраз сиділа поруч із чоловіком, який щойно після обідньої перев’язки намагався трохи відпочити. Обличчя його було дуже поганим, блідим, очі втомлені, а руки ледь тремтіли від втоми й постійного болю. У кімнаті було тихо, тільки крапельниця відлічувала час… кап-кап-кап... Я взяла телефон, відкрила пошуковик і набрала «медичне таксі Рівне». Навіть не вірила, що щось знайду, ну не здавалося мені, що у нас у місті взагалі може бути така послуга. Ми ж не столиця, не Львів, де завжди щось нове, сучасне, прогресивне. Але, на диво, пошук видав кілька варіантів. У переліку послуг було так зване «соціальне таксі», кілька приватних пропозицій від водіїв, які обіцяли перевезення лежачих хворих в місті Рівне у спеціальних машинах, і навіть одна сторінка, яка виділялася особливо. Називалася вона «Благодать» – пансіонат для людей похилого віку, з послугою медичного супроводу та транспортування хворих по Рівному і навіть в інші міста. У них була акуратна сторінка, описані деталі, фото мікроавтобуса з ношами, професійні санітари – усе виглядало доволі надійно. І я не знаю чому, але щось мене зупинило. Можливо я шукала варіант «по-простіше», не наворочений, дешевший, бо тоді ми рахували кожну копійку. А тут я думала, що буде дуже дорого, хоча треба було подзвонити спершу і не робити помилки! Але ж ні, я чогось цього не зробила, про що жалкую… Та тому що медикаменти, перев’язки, харчування, підгузки, пелюшки, спеціальні подушки, ортопедичний матрац, усе це вже давно з’їдало наш сімейний бюджет і я думала, що таке сучасне медичне таксі як у «Благодаті» буде надто дорогим. Але ж от на сайті номер їхній – (098) 859-68-72 – чому ж я не подзвонила… До речі, сайт їхній, якщо кому треба, ось – https://pansionat-blagodat.com.ua/. Так от, продовжу. Я тоді була на межі – фізично, морально й фінансово. І тоді я побачила, що хтось пропонує перевезення лежачих хворих за якісь копійки, реально. І чогось на думку навіть не спало, що це якось підозріло, що не варто на цьому економити. Але ні. Я подзвонила. Відповів чоловік – впевнений голос, усе по справі, без зайвих емоцій. Сказав, що може приїхати хоч завтра, що в них «спеціальне медичне таксі», з ліфтом, що є носилки, ковдри, ремені безпеки, і навіть людина, яка допоможе перенести. Але тут нюанс – ціна то зовсім немаленька. На моє питання про те що написано в інтернеті – «це все застаріла інфа» отака була відповідь. Я чогось не сказала тоді – то треба міняти свою інфу в інтернеті, що ж це таке, люди на одну суму сподіваються, а ви виходить вводите людей в оману. Але сперечатися я не стала, ніколи було. Домовилась із ними про медичне таксі. Наступного дня вони приїхали. Я вийшла зустріти. І тут перше розчарування – це був не той мікроавтобус, що на фото. Машина стара, сильно пошарпана, видно, що це зовсім не таксі для інвалідів, а що вона колись була службовою «таблеткою» часів ще моєї молодості. Брудні колеса, підіржавілий бік, потріскане лобове скло. Але найгірше салон був абсолютно не пристосований. Я одразу відчула напругу. Запитала про ноші, про ремені, про комфорт – «буде, не хвилюйтесь» відповіли. Водій і ще один хлопець винесли з машини старі носилки, схожі на ті, що використовують у пожежних навчаннях, і намагались втиснути їх до нашого під’їзду. Вони були незграбні, без підголівника, зірваний ремінь безпеки тримався на чесному слові. Я з жахом дивилася, як вони піднімають чоловіка, наче мішок із картоплею – ні ніжності, ні розуміння, що він після складної операції. Він стискав губи, намагаючись не зойкнути – я бачила, як тремтить його обличчя.

Це «медичне таксі» всередині виявилося ще гіршим – жодної фіксації для носилок, ніяких спеціальних тримачів, просто ліжко з металевим каркасом, що хиталося, як гамак. Підлога зсувна, на поворотах усе їздило. Водій здається поспішав, бо їхав швидко, різко гальмував. Я кілька разів просила сповільнити, пояснювала, що кожне смикання це для нас, як удар ножем. Але у відповідь тільки бурчання, мовляв то не автострада тут. І ці люди ще займаються перевезенням лежачих хворих, ну просто зла немає на них.

До лікарні тоді доїхали. Та те, що я побачила після мене шокувало. У чоловіка з носа пішла кров чи від тиску, чи від болю. Шов трохи відкрився. Його треба було негайно обробити і в приймальному покої лікарі тільки похитали головою, типу хто вас так віз? Це ж жесть!

А, ще був рахунок від того «медичного таксі» – у Рівному воно найгірше, чесно...Назви нажаль не пам’ятаю, та і бог з ним. Так от, за цю «послугу» з нас здерли втричі більше, ніж обіцяли спочатку. Мовляв, довелося чекати, допомагали нести, спецумови. Я була в такому стані, що навіть не сперечалась. Просто віддала гроші, які відклала на медикаменти, і мовчки повела чоловіка назад до відділення. Тієї ночі я сиділа в кухні до самого ранку, загорнувшись у старий плед. Слухала, як тікає вода в трубах, як дихає наш дім. І думала тільки про одне – як я могла допустити таке? А в голові не давала спокою одна думка про «Благодать». Та сама назва, той сайт, де все виглядало чисто, впорядковано, професійно. Чому я не обрала їх? Чому побоялась? Чому довірилась першому голосу в телефоні?.. І з кожною хвилиною мені ставало все гірше від усвідомлення, що цієї помилки можна було уникнути. Бо ось воно, справжнє таксі для інвалідів, на яке люди заслуговують.

Мені навіть було соромно перед чоловіком і не тому, що я зробила щось навмисне погане, а тому що довірилась першому ліпшому варіанту, не перевіривши, не подумавши до кінця. В той момент коли в нього знову відкрилась кровотеча зі шва я відчула себе зрадницею, як ніби я власноруч поставила його під удар. І все через поспіх, недосвідченість, вічне бажання «зекономити трохи». Але оте «трохи» обійшлося нам у надто велику ціну – не лише в грошах, а в стресі, болю й моральному виснаженні, яке зробило нам те медичне таксі у Рівному…

Коли ми повернулися додому після тієї поїздки, я сіла знову за телефон, відкрила вкладки збережениі сторінки і перед очима знову постала знайома назва «Благодать». Я уважніше придивилась. Не просто фото машини – а серія фотографій, на яких видно чистий, просторий салон, обладнання, пандуси, ремені, ноші з підголівником, навіть спеціальна подушка під поперек. Були відгуки про перевезення лежачих хворих з Рівного – не куплені, а справжні, з деталями. І в якийсь момент я зателефонувала вже без вагань. І з перших хвилин розмови відчула – це інший рівень. Ми одразу обговорили стан чоловіка, потребу в положенні «напівлежачи», наявність ортопедичного корсету, частоту дихання, навіть можливість брати із собою пульсоксиметр. Ми домовились одразу. У призначений день медичне таксі «Благодать» приїхало навіть раніше. І від перших хвилин я була вражена. Автомобіль – чистий, без сторонніх запахів, з логотипом, з водієм у формі. Співробітники таксі фельдшер і водій усе зробили самі, дуже делікатно, з повагою до мого чоловіка. Вони зверталися до нього не пацієнт, а на ім’я по-батькові. Врахували кожну дрібницю, навіть те, на якій стороні йому зручніше лежати через шов. Під час самої поїздки у цьому дійсно таксі для інвалідів я вперше за весь цей час не сиділа, зціпивши зуби й стискаючи руку чоловіка. Водій вів повільно, обережно, ніби везе щось надзвичайно цінне – і це щось було моїм чоловіком.

З того часу ми більше не шукали. Ми користувались тільки https://pansionat-blagodat.com.ua/perevezennya-lezhachih-hvorih-v-rivnomu-ta-oblasti/ медичним таксі Рівне від «Благодаті». Наступного тижня – знову до лікаря. Потім – на фізіотерапію. Потім – на консультацію до нейрохірурга. А ще за місяць – на прогулянку до парку, коли чоловікові стало легше. Це був інший рівень життя. Інше відчуття. Коли ми вперше їхали не в лікарню, а просто так погуляти, подихати повітрям, я вперше за довгий час побачила, як чоловік усміхається не через силу, а по-справжньому.

І тепер щоразу коли виникає потреба кудись поїхати, навіть якщо це просто невелика консультація або легка прогулянка – я навіть не думаю. Лише беру телефон, відкриваю контакт і набираю медичне таксі «Благодаті». Бо вибір уже зроблений. І він єдино правильний.