Юрій Макаров у Рівному: «У мене була можливість виїхати з України, але тоді я б не зміг зреалізувати свій хист»

Ні в кого не виникне сумніву, що суспільні події знаходять своє відображення в літературі. Чи то таким способом письменник омовлює дійсність і показує переживання своїх сучасників, чи то історія таким чином хоче дійти до інших поколінь. Звичайно, через багато факторів інколи виходить криве дзеркало, і відшукувати реальних людей у написаному навряд чи хтось буде, проте настрій епохи все ж збережеться.

Один із таких творів обговорювали 6 лютого у Рівненській бібліотеці №9. Юрій Макаров, відомий нам більше із екрану, постав перед публікою незавуальованим і щирим. Презентуючи свій роман «За чверть десята», він радо відповідав на питання журналістів, висловлюючи свої міркування щодо політики, свого ставлення до української мови та вітчизняного кінематографу.

Головний персонаж книги, якого усі взялися радо обговорювати, викладач літнього віку. У романі він наділений особливим «вмінням» - досить йому побажати людині зла (себто, проклясти), як це негайно збувається. Чоловік вирішує використати це як «зброю» проти президента. Але, зрештою, роздуми приводять до висновку, що не потрібно вбивати Віктора Федоровича Януковича як такого, а потрібно вбити Вікотра Федоровича Януковича в собі. Юрій Макоров зазначив: «Це спроба людини вимістити таким чином увесь свій негатив. Він продукт свого часу, людина «совка». Він виміщує своє безсилля, він роздратований на інших за своє безсилля. Я ненавиджу «совок» і не можу там знайти нічого позитивного. Ця система розбещувала людей, я вже мовчу за те, скількох вбила.»

Головний герой не є чиїмось прототипом, він сконструйований. «Це остання річ – компенсувати літературою свої внутрішні комплекси чи «недороблені» в реальному житті речі. Це трохи інфантильно і є зловживанням владою з боку письменника. Свої проблеми треба вирішувати із психоаналітиком, а не виливати їх у літературу.»

На питання, чи хотів би автор змінити щось у своєму персонажі, він відповів однозначно – ні. На думку Макарова – це нечесно, оскільки, коли письменник пише, то ним «керує» якась інша сила, і пишеться не так, як було заплановано. «Правильно публікувати завжди тільки 1-ше видання. Ми всі пам’ятаємо, чим завершилось «дописування» «Тараса Бульби» Гоголем… Хоча цей письменник був генієм.» Проте, Юрій Володимирович зізнався, що 1 сюжетне протиріччя він все ж виправив.

Юрій Макаров вважає себе політичним українцем, хоча має російське коріння. У його житті часто поставав вибір між українською мовою і російською, між Україною чи Західною Європою. Він обрав залишитися тут, оскільки відчуває свій хист і силу у слові, саме тут є можливість зреалізувати себе у цьому напрямку. На його думку, тільки словом і можна змінити світ. А щодо української мови – то її має бути багато, хоч навіть зі сміттям. Те, що ми звикли вважати «мовним брудом» є ознакою того, що вона розвивається.

Уперше презентація цієї книги відбулася 14 вересня минулого року на «Форумі видавців» у Львові. Проте, цей привід не був застарілим для зустрічі у Рівному через пів року. Події Євромайдану надали їй актуальності.