Двічі поранений, але знову в строю: історія захисника з Дубенщини, який провів 101 день на бойовій позиції

Військовослужбовець 104-ї окремої бригади територіальної оборони «Горинь» Володимир із позивним «Пірат», родом із Дубенщини, пройшов бойовий шлях від перших років російсько-української війни до повномасштабного вторгнення. Двічі зазнав поранень, але після лікування та реабілітації повертався на службу.

Історію захисника розповіли у 104-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ «Горинь».

Володимир став на захист України ще у 2014 році. Тоді служив у 72-й механізованій бригаді та отримав позивний «Пірат» через камуфльовану бандану із зображенням черепів.

Під Волновахою військовий зазнав першого поранення. Після лікування повернувся до цивільного життя та працював зварювальником.

Однак із початком повномасштабного вторгнення знову вирушив захищати країну.

«О третій годині я отримав документи, а о п'ятій уже був зібраний і поїхав. Ще не знав куди конкретно, але поїхав», — згадує Володимир.

На Донеччині захисник став навідником гармати С-60. Під час одного з обстрілів отримав друге поранення — цього разу постраждала рука.

Попереду були місяці реабілітації, щоденні вправи та наполеглива робота, щоб відновити її рухливість.

«Реабілітологи говорили: поки не навчишся показувати дулю, то нічого не буде. Зараз, слава Богу, рука працює. Не так, як до поранення, але працює», — розповідає військовий.

Після відновлення «Пірат» знову повернувся до своєї гармати та побратимів.

На одній із бойових позицій Володимир провів 101 день — від зими до весни. Увесь цей час військові перебували під загрозою атак ворожих безпілотників, артилерійських обстрілів та ударів керованими авіабомбами.

Побутові умови також були складними. Іноді захисникам бракувало навіть питної води, тому доводилося розтоплювати сніг на буржуйці.

«Найстрашніше — коли поряд падають КАБи. Ти їх не бачиш, але відчуваєш. Коли падає — усе навколо розбирає», — ділиться спогадами Володимир.

Попри пережите, військовий продовжує підтримувати молодших побратимів, передає їм власний досвід та згадує тих, хто загинув на війні.

Найбільша мотивація захисника — його родина.

Вдома на Володимира чекають дружина, діти та восьмеро онуків. Його старша донька також проходить військову службу.

«Я не жалкую. Слава Богу, ходжу. Ну, трошки порваний, але мушу триматися. Мене мотивують діти, онуки, дружина. Хочу повернутися до цивільного життя, працювати, дочекатися правнуків», — говорить «Пірат».

Після всього пережитого Володимир мріє про прості речі: повернутися додому, працювати, бути поруч із рідними та побачити, як зростає його родина.