• Головна
  • Люди вулиці: невигадані історії
На дні
22:29, 11 листопада 2013 р.

Люди вулиці: невигадані історії

На дні

У попередній статті «Бомжі, чи такі ж люди, як і ми?», була спроба розглянути важливу проблему існування людей без даху над головою. У цій статті маємо на меті поглянути на цю ситуацію зсередини, і показати невигадані історії, які приховуються за обличчями безхатченків.

Декілька днів тому, прогулюючись вулицями Рівного , я побачила двох безпритульних, які просили грошей чи хоча б шматок хіба. Поспілкувавшись із ними, я дізналась про складні та неоднозначні історії їхнього життя.

Ось таким було одкровення вже старенької жінки, яка назвалася бабою Олесею:

«Я колись була знаною художницею, але після нетривалої  4-річної слави про мене забули. Одного разу я їхала додому і потрапила в аварію. Через декілька днів лікарі зробили мені операцію та сказали страшний вирок, що я більше не зможу відчувати своїх ніг. Так, мені їх ампутували. Рідні довго сперечалися за мою єдину однокімнатну квартирку, маленьку, тихеньку  на околиці міста. Мої рідненькі дітки виграли справу. Таке рішення влади кинуло мене жорстоко на дно вулиць, як зіпсовану річ. Ось тому дитино,я змушена простити хоч якусь милостиню. Кілька гривень дають біля церков, та не завжди. Живу,як дасть Бог, після такого горя я повірила в Бога.»

Потім вона почала тихо схлипувати і сказала ,що не ображається на всіх тих, хто від неї відвернувся. Хоча втрата ніг стала для неї втратою нормального життя.

Старенька стала жертвою обставин, а діти, замість того, щоб підтримати її, зрадили за декілька квадратних метрів житла. Коли я дізналась цю історію, мені стало по-справжньому боляче дивитись на зневажливі погляди людей, що проходили повз.

Другу не менш жахливу історію, я дізналася від місцевого «волоцюги» (як його називають люди) Володимира .

«Так,всі дивляться на мене такими осудливими поглядами. Ніби я і справді сам винен, що тут, такий брудний , такий нещасний. Це не моя провина, але я ніяк не можу змінити ситуацію. Колись я був вчителем фізики. Тоді й не думав,що в одну мить все може докорінно і безповоротно змінитися. Одна учениця сказала всім,що я її домагався. Вона це зробила зі зла, бо не хотіла вчити мій предмет і постійно отримувала двійки. Тоді я був ще молодим , дружини у мене не було. Вона таким чином помстилася мені за ту кляту  двійку за четверть. Батько дівчини був на той час дуже впливовою людиною. Через цю історію я відсидів у тюрмі. НЕ хочу цього згадувати. Це було страшно. Коли я вийшов, мене не хотіли брати навіть прибиральником. Тепер я не знаю,що робити далі, я вже опустив руки…»(плаче)

Володимир розвернувся, не сказав більше ні слова і пішов геть.

Я мовчки дивилася вслід, на його згорблений силует. Він ішов і час від часу витирав рукавом своє обличчя.

Маю надію, що ці дві життєві історії допоможуть нам по-іншому подивитись на безпритульних, побачити в них в першу чергу людей, які потребують допомоги. Не знаючи  такого горя, складно допомогти своєму ближньому. Але лишати їх в цьому світі напризволяще не по-людськи.

Ці люди потребують допомоги і такої підтримки, яка допоможе їм виплутатись із тенет безнадії і хаосу, із якого вони вже давно втомились шукати вихід. Звичайно, це питання одне із найскладніших, але від того, яку ми дамо на нього відповідь, залежить життя інших людей.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...