«Не на емоціях — з холодною головою»: історія воїна з Рівненщини

Петро на позивний «Хакер» — із Млинівщини. Йому 48 років. У мирному житті викладав фізику, інформатику та комп’ютерну техніку.

Сьогодні — військовослужбовець 2 батальйону 104-ї бригади тероборони «Горинь».

Про це повідомили в прес-службі бригади. 

Позивний прийшов ще з цивільного життя. Каже, систем не ламав, але добре розумів, як вони працюють.

Ще з 2015 року проходив військово-польові збори. І коли почалося повномасштабне вторгнення, довго не вагався — 25 лютого 2022 року вже був у військкоматі.

«Не на емоціях — з холодною головою. Я знав, що зволікати не можна», — згадує.

За час служби змінив не одну позицію. Працював під обстрілами, дронами та артилерією.

Пригадує випадок, коли радіоперехоплення дало лише кілька хвилин на рішення — підрозділ встиг відійти, а попередню позицію знищило.

Попри все, залишається на службі разом із побратимами.

«Ми разом уже чотири роки. Це не просто колеги. Це люди, яким довіряєш життя».

У Петра дві дорослі доньки та онука Єва, яку він ще не тримав на руках.

«Але вже знаю: заради неї варто вистояти. Вона — наше “післязавтра”».

Його мрія проста — бути поруч із родиною, бачити, як росте онука, жити звичайним життям.

«Весілля, дні народження, хрестини — це все має бути. Життя не варто відкладати “на після війни”».

І головне побажання воїна:

«Щоб наші діти ніколи не знали, що таке війна».