• Головна
  • Свято наближається: пориньмо у справжню казку з Вікторкою Волошиною
19:23, 27 листопада 2021 р.

Свято наближається: пориньмо у справжню казку з Вікторкою Волошиною

Свято наближається: пориньмо у справжню казку з Вікторкою Волошиною

"БРОНЗОВИЙ БРЕХУН"

Старовинна калітка, яку доповнював ялинковий віночок із дзвониками, ніби вже закликала на новорічні гостини. Чи, принаймні, заманювала зайти у двір і подивитися, що ж там, чи теж так файно й затишно. Але найбільше інтригувала скринька на хвіртці - біла з червоним написом: "Листи до святого Миколая". 

Я в цьому містечку була з деяких робочих питань, які не стосувалися журналістики, але як "небайдужа", любознавча особа, мусила зайти в той дворик. Хоча б, аби дізнатися, що означає та поштова скринька, яка нагадувала кольорами "швидку допомогу".

Калітка прочинилася легко, і очікування справдилися: до невеликого охайного дерев'яного будиночка вела рівна, вимощена полінцями доріжка. Праворуч - миттєво ловили заворожені погляди насадження "вічно зелених" декоративних кущів, присипані сніговою порошею, мов кокосовою стружкою. Із-поміж них виглядали яскраві керамічні фігурки лісових звірят, які, здавалося, інколи оживають. А освітлювалася місцина кольоровими ліхтарями найхимерніших форм. Навіть шишки у клумбах, і ті були насипані, то "золоті", то "срібні" й "бронзові"... 

Назустріч до мене вийшов чоловічок невеликого зросту, саме чоловічок. На правду, я ніколи до цього не спілкувалася з карликами, а тому "після скриньки", "дворика", побачивши його, трохи зніяковіла.

- Доброго дня, пане. Пробачте, мене дуже зацікавила Ваша поштова скринька, тому я зайшла...

- У вас є лист до святого Миколая? - Перервав мої намагання низький, але приємний голос чоловічка.

- Ні. - Усміхнулася я. - Просто не змогла пройти повз, щоб не довідатися історії про скриньку.

- Чекайте, але я не даю ніяких коментарів. Якщо у вас є лист, ви можете його лишити, а Миколай розгляне, коли настане час. Усі мусять підкорятися часу.

- Мені й досі хотілося засміятися, але чоловік говорив дуже серйозно і змушував цим вірити.

- Добре, я зрозуміла. - Заспокоюю. - А сама хочу дістати хоч якусь інформацію. - Перепрошую, а ви - хто?

- Я Гном. - Відповідає карлик, який на чарівного героя був схожий хіба лише зростом.

"Авжеж", - думаю. А сама ще більше "зворушилася" від його впевненості у власній "реалістичній чарівності". 

- Даруйте ще раз, чи не підкажете, як зустрітися з Миколаєм? Справа в тому, що я журналістка й хотіла б узяти в нього інтерв'ю. - Але Гном подивився строго, розвернувся й швидко пішов до будиночка. Я лишилася чекати. Сподіваюсь: "А що, якщо тепер приведе самого головного героя цієї "містерії"". Постояла хвилин зо двадцять на морозі, розглядаючи тіні від ліхтариків. І ось виходить із хатинки справжнісінький Гном: у височенній шапці, з бородою, в дивакуватому одязі бронзового відтінку і з кошиком у руках. За поглядом впізнаю в ньому того ж сердитого низенького чоловіка.

- Ви ще тут? - Невдоволено мовив Гном.

- Так. - Відповідаю. - Сподівалася на зустріч із Миколаєм. 

- Я ж вам усе пояснив. Ми коментарів не даємо. Лист можете залишити в скриньці.

- І моє бажання буде виконано? - Запитую, "підігруючи" тій "казковій" ситуації. 

- Воно буде розглянуто. А чи виконано, це вже, як ви поводилися протягом цього року. І зважайте, що в ньому має бути добре ядро.

- Чудасія якась! - Кажу. - То ви стверджуєте, що я перебуваю в резиденції справжнього святого Миколая, чи як? Для чого така серйозність?!. - Намагаюся дістатися істини. 

- А ви, коли заходили сюди, то сподівалися на обман чи шукали чуда? - Продовжує Гном.

- Та, певно, шукала чуда. І правди. - Додаю.

- Ви маєте і те, й інше. Ви ж побачили мене, зайшли без дозволу. 

- Але ж калітка була відчинена!

- Вона не була замкненою. Відчинили її ви. Навчіться брати відповідальність за свої вчинки! - Грізно випалив казковий герой. - Я зніяковіла. Аби якось виправити ситуацію і стишити гнів Гномика, виправдовуюся:

- Вибачте, будь ласка, що потурбувала. Мені, справді, здалося, що тут живуть якісь добрі люди, які, можливо, займаються благочинністю. Хотілося написати про них матеріал... 

- Люди? - Знову нетерпляче перепитав Гном. - Але ж ви могли зрозуміти з напису, що тут живе він. 

- Хто? Миколай? - А в самої вже, відчуваю, "набрякли очі" і почервоніли вуха. 

- Тааак!.. - Дошкульно протягує чарівничок у довгій шапці.

- Добре, ще раз вибачте, що насмілилася до вас завітати. Це, мабуть, було помилкою. - А сама мимохідь гадаю: "А що, якщо цей цікавий чоловічок несповна розуму?.."

Розвертаюся йти, коли він доганяє мене й дістає з кошика "золотого горіха" розміром, як мій кулак, - уперше такого бачу. Простягає його й каже: "Відповіді там". І проводжає дооовгим поглядом - "із фільмів жахів" чи "казок" - я вже сумнівалася. Дякую, беру горіх, виходжу, зачиняю калітку. Розумію, що ні однієї світлини я не зробила, написати навряд чи щось зможу...

Сіла в машину, їду додому. Але ж спокою не дає той "золотий горіх" у кишені. Зупиняюся, відкриваю його, як скриньку чи дзеркальце, а звідти "визирає" на мене туго складений невеличкий папірець. Текст у ньому - дрібним шрифтом відповіді "святого Миколая" до моїх запитань, які я ставила подумки, коли ще була в його дворі й обмірковувала можливе інтерв'ю.

Одне повинна сказати, - ніколи не сумнівалася в тому, що "Миколай існує". А тепер ще й знаю, що в кожному посланні має бути добре ядро, і що життя - повне див і загадок.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
##реальна казка #Вікторка Волошина #Рівне
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...