• Головна
  • Рівненська собака-добряка та сварливий кіт
06:26, 9 листопада 2021 р.
1

Рівненська собака-добряка та сварливий кіт

Рівненська собака-добряка та сварливий кіт

З приходом холодів стає ще важче вижити безпритульним чотирилапим.

Рівнянин Михайло Нестерчук написав про деяких зі своїх хвостатих друзів, яким не пощастило знайти люблячу сім'ю. 

Ці оповідки для того, щоб ми задумалися, стали добрішими. Можливо, взяли б додому когось із вусатих-хвостатих, а можливо, підгодували б бездомну братію... Для нас шматок хліба - то дрібниця, а для них життя. 

"Ринок Дикого. Побачив знайомого Кота, який сварився з якимсь хлопцем.

- Це у тебе шмарклі, понятно? А у мене ось така чорна, красива цяточка. Мені мама казали, що це Бозя, коли я народився, в ніс поцілував, щоб я був винятковий і мене цигани не вкрали. А потім мене поцілувала мама, щоб я ніколи, ніколи не загубився, понятно? А бурштинові очі – це від тата. Він у мене, мені мама казали, льотчиком був, понятно? Ну що ти ржеш, як той кінь? Ги-ги-ги, ги-ги-ги… Розгигикався. Якщо мама казали, значить правда, понятно? Льотчик і все тут… Та не ображаюся я. Звик вже. Слухай мене гигикало і запам’ятовуй, коли народиться в тебе кошенятко спочатку його поцілує Бозя, а потім ти швиденько, швиденько поцілуй його. Поцілуй сильно, сильно і цілуй все, все, все його життя. Як навіщо? Якесь ти дурне. Та щоб цигани не вкрали, понятно?

Раптом він побачив мене і замуркотів:

- О-о-о-о, Мурмурмішенька прийшов. Ходімо скоріше там сєлєру свіжу привезли, я вже і про ціну для тебе домовився. Знаю, знаю що любиш ти салат з сєлєрою та яблучком, ой любиш. (Він завжди так смішно це слово вимовляє: не сЕлЕра, а сЄлЄра).

Він взяв мене за руку і ми пішли. Я відчув у своїй долоні теплу, пухнасту лапку з м’якеньких подушечок якої, час від часу, коли він бачив злу ворону чи незнайому собаку, висовувалися гостренькі кігтики і приємно кололи мої пальці. І ніхто не дивувався, що Кіт з чорною цяткою під носом веде мене по базару, тримаючи за руку, купувати сєлєру на салат. Знаєте, я в цьому житті не впевнений ні в чому: вчора ти віддавав людині всього себе, все своє життя, а сьогодні ти їй ворог; вчора тебе кохали, а сьогодні ненавидять; вчора домашні курячі яйця були по 25 гривень, а сьогодні по 40 гривень. Але я впевнений в одному – доки мене за руку триматиме Котик з чорною цяткою під носом мене не вкрадуть цигани. Це вже точно, понятно?"

"Це Рівненська собака-добряка-неприємності відганяка. Він живе біля філармонії. І влітку, і взимку, і восени, і весною. Він вітається з тобою очима і ніколи не нав’язується в друзі, ніколи не просить, щоб з ним привіталися, не канючить поїсти. Він благородний і прекрасно вихований. Я дивувався, як це, живучи на вулиці, бути таким велично-благородним? Якось навіть спитав його про це. Він довго сміявся, хвостом витираючи сльози сміху, а потім сказав:

- Та, який там, благородний. Я звичайний. Але я живу біля філармонії, тому повинен відповідати, як це, слово колись таке гарне почув, а - стандартам. А жити біля філармонії чудово. Знаєш, яка тут звучить музика. Ми всією зграєю слухаємо. Не всі, правда, але більшість слухає.
Але він ще й дуже добрий. Варто тобі самотньо, розгублено подивитися на нього і він завжди підійде до тебе вислухає , а якщо потрібно то і допоможе тобі поплакати.
Бувають дні, коли Сонце розривається на друзки і своїми осколками пронизує тебе всього. Болять легені до задухи, болить серце до розпачу, болять очі до сліпоти від сльози, болить горло до хрипоти звуку, болять ноги до старечої безжалісної нерухомості. Болить все, куди вп’ялися гострі осколки Сонця.
Сьогодні його я побачив здалеку, він щасливо дрімав на опалому листі. Але раптом він здригнувся, як від удару і підняв голову тривожно дивлячись навкруги. Наші очі зустрілися і він все зрозумів. Награно весело підбіг до мене, посміхнувся і закрутив, замахав хвостом. Потім ткнувся своїм мокрим, холодним носом мені в руку і ще сильніше став повівати хвостом. І я відчув, що від кожного віяння його хвоста з мого тіла почали вилітати скривавлені осколки розпеченого Сонця. Мені було боляче до сліз, дуже боляче. Я підняв очі від землі і побачив вічне, червоне від моєї крові Сонце. Я побачив, як останній сонячний осколок з противним чавканням вилетів з мого горла і зайняв своє місце в гармонії Всесвіту. Сонце стало цільним, я вільно зітхнув.
- У мене навіть немає чим пригостити тебе, - стомлено сказав я.
- А я підійшов до тебе не тому, що їсти хочу. Та я і не голодний, - сказав собака і пішов до свого листя. Потім повернувся, ніяково посміхнувся і промовив:
- Ну добре, добре вже. Завтра принесеш. Я сардельки люблю.
У кого в житті розірвалося Сонце і шматки його кровоточать ваше тіло підійдіть до СОБАКИ-ДОБРЯКИ - ХВОСТОМ НЕПРИЄМНОСТІ ВІДГАНЯКИ, що живе біля філармонії. Він допоможе. Ну і сардельки, само собою."

"
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
##безпритульні тварини # Рівне
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Показувати новий коментар:
внизу вгорі
Харко
9 листопада 2021 р., 18:02
Шкода тваринок. Але людей, що не мають на кусок хліба ще більш шкода. Все через бариг депутатів та презиків.
Оголошення
live comments feed...