Був час коли я не виходила з дома по 5-6 днів тому шо мала стільки бухла скільки мені потрібно. А потім виходила шоб знов собі купити і знов пити пити пити... Звичайно так було коли в мене були гроші від назвемо його хлопцем (насправді, спонсор). Наперед скажу, що заращ я 3 роки я повінстю чиста бо пройшла лікування алкоголізму в Рівному, але це зараз. А моя історія про минуле і як я змогла вилізти тої ями.
Ну то ше був такий період, коли я думала шо всьо під контролем. Тіпа я ж не валяюсь під забором, маю дім, маю якісь шмотки, ну іноді навіт нафарбована))) Але це всьо така ілюзія була. Того хлопця я не любила – він просто був стабільним джерелом бабла. А він, дурень, думав шо я з ним бо кохаю. Ха!)) Я йому трохи сміялась в очі, трохи давала тепла, трохи лягала з ним, а потім він ішов, і я одразу в магазин. Вже знали мене там, касирка одна всьо питала, чо я так рано п’ю, я їй якось сказала, шоб не лізла, і все. А ще вона почала що мол зна, де в Рівному лікують від алкоголізму. Я їй шось відповіла накшталт «Знаєш, я ось це беру (показую на пляшку 0,5 горілки) і це моє безкоштовне лікування алкоголізму, гудбай». Потім вона перестала говорити мені щось. Та я і сама не так часто стала туди заходити. Зараз я розумію шо людина хотіла мені допомогти. Мені то років 25 тоді було, а мабуть по лицю все було вже видно…
Перший раз я напилась, коли мені було сімнадцять. Ну так щоб прям до чортиків. Тоді мені було просто страшно. Вдома крик, сварки, батько щось кидає, мати плаче, я сижу в кімнаті, вуха закрила руками, а потім думаю: «Та пішло воно всьо». Пішла до знайомого, він вийняв якусь горілку, я ковтнула раз, два і всьо, мені смішно. Легко. З того почалось.
Потім були університет, гуртожиток, вечірки. Я думала я як всі – просто люблю випити. Але я вже тоді могла не зупинятись. Усі пили до п’ятої ранку, а я ше одна сиділа на кухні і доливала те, шо залишилось. Бо страшно тверезіти. Як тільки тверезієш, одразу починаєш думати. А я не хотіла думати. Це зараз коли роки п’янок позаду, коли навіть мала побічні ефекти від кодування від алкоголізму, тобто позаду багато чого було в плані алкогольного життя. Так от зараз я розумію що тоді в мене були серйозні проблеми зі спиртним.
З часом я лишилась без універу. Просто не пішла на сесію. Мені сказали: «Забирай документи». Я забрала. А потім почались роботи – офіціантка, десь в магазині, ще десь, але надовго не трималась ніде. Бо я або просплю, або прийду воняю, або не прийду взагалі. І так одне за одним.
Потім був період, коли я шукала мужиків спеціально шоб хтось мене «тягнув». Знаходились такі, шо самі бухали. Ми жили разом, як два зомбі. Пили, тр***лись, сварились, били посуд. І так кожен день. Я могла не мити голову по півтора тижні, сидіти в футболці п’ять днів бо мені було тупо все одно. Ніхто не дзвонив, ніхто не питав, мама давно вже перестала пробувати достукатись. Якщо чесно їй самій вже давно були потрібні центри лікування алкоголізму…
Пам’ятаю, як один раз прокинулась в чужій квартирі, не знала як я туди попала. Біля мене мужик хропе, на столику півпляшки і якийсь недоїдений хліб. На полу ще дві пляшки. І така тиша. І мені аж холодно стало – не від температури, а від страху. Я подивилась на себе – синці на руках, губи потріскані, очі червоні, а в голові... Хто має алкоголізм сам знає про що я, а я думаю що зараз мене багато саме таких людей читають. Багато хто з нас пробує лікування алкоголізму в домашніх умовах типу сам себе зможу вилікувати, але це всьо лажа. Дійсно краще прочитати чийсь досвід, порівняти зі своїм і т.д.
Коротше пішла я з тієї квартири, купила мівіну і знов пити.
Я не рахувала скільки я років пила. Вони якось злились в одне. Мені казали, шо я ще молода, що ше можу вийти з того. Але щоразу як я пробувала – через день, через два я знов була в магазині. І вже не з грошима, а з благанням, з позиками, з маніпуляціями. Так, це в маркетах не проканує, але в невеликих магазинах та магазинах-барах на районі – вірна справа. Я могла написати якомусь знайому чи малознайомому хлопцю, що мені погано, що я хочу поговорити, а насправді хотіла тільки одного – шоб він купив пляшку, ми випили під мої брехливі (а іноді і правдиві) розповіді. Потім можна і до нього, але головна умова – нова пляшка.
Один з найгірших періодів – це коли вже тіло почало здавати. Коли не можеш їсти. Тільки бухло йде. Я пила пиво зранку, бо горілка вже не лізла. Але потім приходив момент – треба шось міцніше. І я знов пила, бо якщо ні – трусить, серце лупає, руки як у старої бабки. Пішла в лікарню якось – лікар подивився на мене і сказав: «Вам треба закодуватись». Я сміялась. Код? Кодування від алкоголізму в Рівному? Та я не робот.
А всередині я просто розвалювалась. Не було ні надії, ні сил. Я вже не мріяла, не планувала, нічого не хотіла. Найбільше я хотіла – шоб ніхто не чіпав. Просто залишіть мене з моїм бухлом!! Не піду я не в який наркодиспансер в Рівному!! Я знаю що я роблю.
Весь мій світ – це ті кілька кілометрів від дому до магазину і назад. І щоб ніхто не зупиняв. Щоб не питали, чому, за що, як. Я не знала. І мені було все одно. Особливо коли давали свої авторітетні відгуки про лікування від алкоголізму.
Було таке, що я навіть перестала дивитись у дзеркало. Бо там якась баба з пом’ятим лицем, чорні кола під очима, шкіра жовта, очі мутні. Не знаю, коли я перестала бути собою. Просто в якийсь момент вже не могла згадати якою я була. Хтось там колись писав мені в інстаграм: «Ти така красива, де ти пропала?» А я навіть не відповідала. Бо що я скажу? Я не пропала. Я просто розлилась як та пляшка, що впала на кухонну плитку – і всьо. Капець. Всьо липке, всьо смердить, і вже не збереш назад.
Одного разу в мене не було грошей кілька днів. І нікого хто б міг скинути на карту. Я рилася по кишенях, по старих сумках, витрушувала всі шухляди. Знайшла дрібні копійки, понесла в магазин-бар. На мене там так подивилися, ніби я сміття принесла. А мені пофіг. Я стояла, руки трусяться, і просила налити хоча б пива на ті монети. Тьотка сказала, що не продає в борг, а моїх копійок хватить лише… ні на шо. І тоді я вперше відчула себе нижче, ніж навіть бомж. Бо навіть бомж вміє просити людяніше.
Я вийшла, сіла біля під’їзду і просто ридала. Не голосно. Так, тихо. Бо ще була така депресуха що хавайся. І нікому до мене не було діла. Люди проходили – і не дивились. І я не просила. Я просто сиділа, і думала: «Ось воно. Отут дно. Далі нема куди». Але, як виявилось – є. Бо далі я пішла і… ну, не знаю, як це сказати. Позичила. В когось. Збрехала. Придумала історію про те що їду на лікування алкоголізму в Острог. Що готова змінитись, пора жити нове життя і все таке інше наговорила. Навіть в якісь момент я сама собі повірила. Що візьму і десь в лісах пройду десь лікування алкоголізму в Рівненській області. І мені дали. І я купила, і пила. І вже не плакала.
Були моменти, коли мене нудило від себе. Буквально. Не від випивки – від того, яка я є. Але потім знов пила. Бо так простіше. Ти не думаєш, не аналізуєш. Ти просто ковтаєш, і всередині стає глухо. Тиша. Навіть біль зникає, коли досить вип’єш.
Люди іноді питали: «Чому ти не лікуєшся? Чому не йдеш до психолога? Чому не почитаєш про якіст краплі від алкоголізму відгуки? говорять, що допомагають» А я не могла пояснити.
І ще було таке, що я почала боятись ночей. Бо коли закінчувалось бухло, а ніч попереду – то страшно. Бо ти знаєш, шо не заснеш. Ти будеш лежати, пітніти, серце буде скакати, ноги крутити. І ти будеш крутити в голові одне: «Чому я така? Де я зламалась?». А потім: «Треба випити!». Але потім знов магазин. І знов легше. Коло замикається. Все повторюється.
Найгірше було – це коли почала думати про смерть. Не те щоб прям хотіти померти, а просто... як варіант. Типу: «Було б не погано, якби завтра не прокинулась». Не з якихось драми, а просто з втоми. Бо скільки ще так? Я не знала.
І ще був такий момент, коли я одного дня не встигла в туалет. Просто не встигла. Мені було настільки погано, що я просто… не змогла. Стояла в коридорі, мокра, п’яна, і все було пофіг. Але навіть тоді – я не зупинилась. Я просто пішла, переодяглась, включила музику, і далі бухала на вулиці з якимось ханигами. Бо вже не мала чим себе стримувати.
Десь після цього жорсткого запою, коли я валялась на підлозі два дні, навіть не мала сили підійти до унітаза, я вирішила шо все. Треба шось робити. Почитала про кодування від алкоголізму відгуки в інтернеті на своєму битому-перебитому телефоні, який 100 разів падав. А потім пішла в найближчу клініку, сіла там з опухлим лицем, смерділа перегаром, а лікар просто дивився на мене і зітхав. Я сказала: «Кодуйте мене. Укол той, що на рік".» Погано пам’ятаю але здаєтсья мені зробили якесь швидке виведення з запою, вкололи, дали якісь бумажки підписати, попередили про побічки, про те, шо «навіть капля може вбити». Я кивала, мені було вже всьо одно. Хотілось вірити, шо то справді спрацює.
Перші кілька днів трималась. Потіла, трусилась, слинилась, ходила кругами по кімнаті як вовк. Їсти не могла, тільки пила воду і курила одну за одною. На п’ятий день почала злитись, на шостий лізла на стіни. А на сьомий просто пішла і купила. Сіла на кухні, налила трохи, тримала стакан, як бомбу в руках. Думала, що здохну. Але наплював на любі наслідки після кодування від алкоголізму ковтнула. Один, другий. І... нічого. Тіпа погано, але не смерть. І я вирішила, що «та ну, все то х*йня». І з того дня знов почалось. З кодом в жопі, з панікою, з болем в шлунку, але бухала. Бо не могла не бухати.
Ще цілий рік після того коду я просто знову скотилась в ту саму яму, але ще глибше. Тепер ше й зі страхом – бо знала що моє тіло вже не витримує. Я блювала майже кожен день, шлунок палало, печінка боліла, лице опухло так, що очі ледве видно було. Але я все одно бухала. Могла прокидатись з пляшкою під подушкою, пити прямо сидячи на підлозі у ванні, бо не було сил стояти. Вже й мужиків ніяких не було – я стала настільки дном, шо навіть алкоголіки мене уникали. В мене руки трусились так, що сигарету не могла втримати. Я вже не говорю про душ чи їжу – все, що я робила, це шукала, де взяти бухло.
І тут з’явилась сестра. Двоюрідна, з якою ми сто років не говорили, але колись до того як стала алкоголічкою ми були близькі. Вона якось дізналась про мій стан, приїхала без попередження. Побачила мене, як я лежала на ліжку з синцем під оком (я впала об тумбочку), і просто сіла біля мене. Спочатку я її гнала, кричала, казала, шоб ішла, що мені добре. Але вона не пішла. Вона сиділа і мовчала. А потім почала говорити – без моралі, просто по-людськи. Казала, що мене любить, що не хоче втратити, що пам’ятає мене веселу, справжню. І що є місце, а головне нарколог в Рівному який може допомогти.
Вона мене вмовляла десь півдня. Я не хотіла. Але потім чомусь здалась. До сих пір не знаю, чому я згодилась, але мабуть то Бог так зробив, інакше я не розумію. І вона мене відвела. Наркологічний центр в Рівному «Матері проти залежностей» на. Горохович А. 19. Все виглядало чисто, тихо, спокійно. Мене прийняли без пафосу. Мені дали пити воду, дали таблетки від абстиненції, робили крапельниці, міряли тиск, слідкували, щоб не зірвалась. Там не було криків чи залякувань – все м’яко, але чітко. Кожен день я проходила консультації з психологом, були групові заняття, де всі розказували свої історії. І я в перший раз за довгі роки відчула, шо не одна. Що нас таких багато. Що є ті, хто вийшли з цього.
Лікування алкоголізму тривало три місяці. Не легко. Спочатку було відчуття ніби тебе обдерли живцем – без алкоголю все знов болить: і фізично, і морально. Особливо морально! Але з кожним днем ставало трошки легше. Я вчилась жити по-новому – вставати зранку, їсти, прибирати, навіть сміятись. Мене вчили, що сором – це не вирок. Що можна вибачити себе. Що не пізно почати знову.
І ось уже три роки, як я твереза. Кожен день я згадую, через що пройшла, і кожен день дякую, що тоді не здалась. А ще дякую сестрі Ані. Я живу скромно, але стабільно. Працюю в маленькій кав’ярні, знімаю кімнату, завела кота. Іноді бачуся з сестрою – ми п’ємо чай, сміємось, згадуємо дитинство. Я не кажу, що все легко. Є дні, коли боляче, коли тягне. Але я знаю, заради чого тримаюсь. Я більше не хочу втрачати себе. Мені добре в тверезості. Вперше за багато років мені не соромно за себе.
Якщо вам потрібне якісне лікування алкоголізму в Рівному і ціна щоб за нього була нормально, ось контакти де мені допомогли:
(099) 000-46-71
