Ще тридцять років тому, системи відеоспостереження були знайомі більшості звичайних людей тільки по фільмах. Це були ознаки прогресивності, серйозної організації справи та матеріального благополуччя. Проте, на сьогоднішній день, монтаж відеоспостереження в Вінниці вже не являється предметом розкоші, це може дозволити собі приватна особа. Кількість камер відеоспостереження виросло настільки, що про їх сенс і правомірність починаєш мати сумніви. 

В одних систем відеоспостереження викликають побоювання чи не порушуються особисті права. Інші бояться встановлювати камери, бо не хочуть брати на себе відповідальність, інші зловживають своїми правами, можливостями сучасної техніки. Тому нижче розглянемо деякі стереотипи, які склалися навколо систем відеоспостереження. 

Міф перший: Система відеоспостереження коштує дорого

  • Це вже давно неправда. Все залежить від того, які масштаби має об’єкт. Наприклад, замовити монтаж система віддаленого відеоспостереження у декількох точках приватного домовласництва, може дозволити собі кожен;

  • Випускається апаратура, що має різні цінові категорії. Саме ж встановлення давно не потребує капітального ремонту, окремого приміщення та дорогого проектування. 

Міф другий: Відеоспостереження законом «Про захист персональних даних»

  • Диму без вогню не буває, тому відеонагляд згідно із законом дійсно потребує пояснення. Але тут є свої нюанси, які просто потрібно враховувати;

  • На вулиці відеокамери використовують для проведення моніторингу обстави, запису подій, а не особистого життя людей, які,  в принципі не можуть бути самі, коли знаходяться у громадському місці;

  • У тих випадках коли йдеться про спостереження на роботі з персоналом, тоді роботодавець повинне з самого початку узяти від кожного робітника згоду на обробку персональних даних. Також йдеться про безпеку праці, збереження майна, враховуючи робочий час. Але якщо камери встановлюють у туалеті, роздягальні, ванній кімнаті, то це вже порушення прав.

Міф третій: Системи віддаленого спостереження не являються безпечними у плані витіку даних.

  • Якась частина правди у цьому мається. Оскільки відзнятий камерами матеріал зберігається на сервері, передається по світовій мережі. Матеріал шифрується, хоча при гострій потребі і кодуванні, їх можна викрасти;

  • Але варто зауважити, що без мережевих технологій та IP-камер відеоспостереження стало б настільки складним та дорогим, що все б обмежилося тільки режимними об’єктами, довелося б винаймати великий штат охорони. Приміщення були б закриті та й  все це вже морально застаріло.

Міф четвертий: Можна покращити зернисті кадри 

  • Все це маячня, яка виникла через масову свідомість у кінематографі. Сценаристам якось потрібно руйнувати версію слідчих. Тому вони звертаються до наче реальних досягнень техніки, маючи на меті різкий оберт сюжету. Але «наситити обличчя пікселями», як зазвичай вимагають замовники, роблячи ретуш непрофесійного фото, неможливо. 

Міф п’ятий: Відзнятий матеріал можна відібрати у власника 

  • Щоб сталася подібна прикрість, автор зйомки повинен мати негативну технічну грамотність. Зловмисникам погрозами не відібрати відзнятий матеріал у єдиному екземплярі на USB-носії, який міг записуватися прямо до хмарного сховища з резервним копіюванням;

  • Подібне ствердження також являється вигадкою кінематографу, для тих хто не розбирається у подібних питаннях. 

Знаючи про міфі відеоспостереження, зможете вирішити остаточно, чи збираєтеся користуватися такими послугами безпеки.