Нещодавно я вирішив поділитися з вами своєю історією. Мене звуть Максим я довгий час страждав від наркоманії. Допомогло мені анонімне лікування наркозалежних в Рівному в клініці Матері проти залежностей. https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/ Але почну спочатку. З дитинства. Це потрібно розповісм, щоб нагадати всім як важливо надати підтримку і допомогу дітям, щоб вони змогли зрости у здорових та щасливих дорослих, яким не буде потрібне лікування та кодування від наркоманії.
Я народився у невеликому селі, де життя протікало повільно та спокійно. У моїй сім'ї панувала любов і турбота, і я зростав серед добрих та підтримуючих батьків. Змалку я був жвавим та допитливим хлопчиком, який завжди прагнув відкривати нове. Я проводив багато часу з однолітками. Ми гралися на подвір'ї, гуляли та вигадували різні ігри. Одного разу коли мені було близько 13 років я з друзями дізналися про марихуану. Трошки доросліші за нас хлопці розмовляли про неї з цікавістю, обговорюючи її властивості та ефект на їхню свідомість. Робили вони це дуже емоційно, сміючись і безтурботно. До речі я точно знаю, що одного з них згодом помістили у міський наркологічний диспансер в Рівному, а що потім з ним було вже не в курсі.
Я та та мої друзі будучи підлітками вирішили спробувати цю заборонену але дуже поширену у провінції речовину. Ми вже чули різні історії про те, як марихуана може надати ейфорію та розслаблення. Але ми не усвідомлювали наслідки своїх дій, не розуміли, що це може стати початком небезпечного шляху. До речі сказати з компанії в 5 осіб, з якою я вперше спробував траву, через роки так чи інакше попали в реабілітаційний центр для наркозалежних троє з нас.
Так ось, під час однієї з тих звичайних літніх ночей, коли наші батьки вже спали ми зібралися у нашому місці біля річки, поза межами села. Ми мали з собою кілька скручених цигарок, що містили марихуану. Наші цікавість та бажання спробувати нове переважили над розумним мисленням.
Сидячи ми розділили одну з цигарок і хтось попередив, щоб ми утримували дим у своїх легенях трохи довше. Пам’ятаю як моє серце забилося швидше, коли я покурив. Перші кілька вдихів були дивними та незвичними, але потім я почув, як тяжкість поширилася по моєму тілу, а все навколо почало здаватися незвичайно дивним. У деяких з нас ефект марихуани підіймав настрій. Хтось відчував себе відпочиваючим і безтурботним, але тільки не я. Всі говорили якісь безглузді речі та сміялися над найменшими дрібницями. І хоча перший досвід був для мене поганим, але наша на перший погляд невинна цікавість перетворилася на регулярні зустрічі. Ми почали витрачати більше часу на пошуки засобів для одержання даного наркотика (хоча в селах з цим проблем особливих і немає).
Так тривало кілька років, доки я з батьками не переїхали до міста. Там якось стара звичка відійшла на другий план і забулася, у мене з'явилася зовсім інша компанія, яка заманила мене до спортивної секції тайського боксу. Походив я туди, правда, не дуже довго, може півроку, зате в мене повилося дуже багато нових друзів. Щоправда, з ними я почав пити алкоголь.
Але справжня моя наркоманія почалася з того, що я розійшовся з дівчиною. Я з нею розлучився, але не міг у голові укласти як я житиму без неї. Ми зустрілися 2,5 роки. І тоді я почав активно вживати солі. Разом з цим я і бухав, і курити траву знову став. В результаті мені зірвало дах і я став на стіни кидатися з ножем, кажучи, що зараз поїду вбивати Соню (так звати мою колишню дівчину). І я тицяв ножем в стіну у себе в кімнаті і при таті волав, що зараз піду її різати. Тато на мене так подивився мало не зі сльозами на очах і викликав двох качків. Сиджу я значить спокійненько за комп'ютером, знайомлюсь із новою дівчинкою. Мені ніби полегшало, я відволікся, раптом заходять 2 чуваки і кажуть: Поїхали прокопаємось. Ну типу щоб фізична залежність від наркотиків знизилася.
Ну ми поїхали. Мені дали якусь пігулку заспокійливу і мене розмазало. Ми приїхали до нашого рівненського наркологічного диспансеру. Я побачив, що там якісь чуваки натирали всякі чашки, тарілки – це потім коли з'ясувалося, що це було вечірнє прибирання кухні. Мене завели у консультантську та сказали, щоб я підписував папери, я без запитань усе підписав. Потім мені сказали, що від мене дико смердить і мені треба помитися. А ще мене обшукали повністю і перевірили, чи немає у задньому проході закладки з наркотиком.
Так розпочалася моя реабілітація у державній установі. Щоб ви розуміли, що це являє собою, то це режимний заклад на кшталт в'язниці, психіатричної лікарні або армії. Тобто там все за режимом: о 8-й ранку підйом, потім зарядка, потім прибирання. У перші дні прибирання перевірялося не особливо суворо, але потім все перевірялося мало не ватяними паличками. Іноді ми пртбиралися 3 рази на день по 2-3 години.
Найскладніше, що було у тому державному реабілітаційному центрі для наркозалежних в Рівному – не можна було ні про що розмовляти, що пов'язано із зовнішнім світом. Тільки про внутрішній розпорядок та одужання. Там не можна обговорити не комп'ютерні ігри, не блогерів, не музику. Мені це пояснювали так: ви це чули, обговорювали, читали тощо у вживанні – це тяга, отже не можна про це говорити. Щоб просто з кимось обговорити хоча б музику, доводилося практично ховатись, щоб нас ніхто не бачив, ніхто не чув, бо нас могли за це покарати. Ще там було дуже поширене "стукацтво". А ще там було таке катування: Герберт Спенсер. Тебе змушували писати одну й ту саму фразу від 5 до 5000 разів. Пишеться вона так: Герберт Спенсер одного разу сказав фразу, що заслуговує на увагу хімічно залежних людей: Існує принцип, який є перешкодою для будь-якої інформації і який завжди продовжуватиме тримати людину в невіданні – цей принцип "Зневага перш ніж дослідження". І ти можеш писати цю фразу замість сну. І цю фразу ти пишеш, пишеш, пишеш, пишеш… Так як у нас було відділення для наркоманів-психів, то нас дуже довго не змушували – до 1-2 ночі. В інших, я чув, що могли запросто всю ніч примушувати.
Ще було поширено, коли чувак ходить із табличкою, на якій було написано щось на кшталт: Через свою ущербність я рухаюся на сарказмі. Може я зараз перебільшую, може там було не ущербності, але суть така приблизно була. Або – Через свою низьку самооцінку я підставляю близьких. Щось таке. І з такими табличками люди ходили тижнями. Тобто чувак наприклад стояв на годиннику, він був вартовим, стежив за часом, щоб ніхто не спізнювався (була така посада), і наприклад на хвилину пізніше всі зібралися, то йому на шию вішався такий бутофорний годинник. А ось була ситуація: один чувак взагалі місяць ходив із матрацом, обвішаний стільцями, у боксерських рукавичках та із замотаною рукою. Я серйозно. Майже місяць. Це був якийсь тренінг на безсилля, але я так і не зрозумів що мало статися з цим хлопцем, але мені здалося, що це просто катування якесь.
Пробувши там трохи більше місяця, я вийшов і через тиждень знову став вживати солі. Батько чомусь був упевнений, що лікування наркозалежності пройшло супер і мені на 100% допомогли і особливо не тримав контроль наді мною. Думаю, що коли мене виписували, то головлікар це йому вселив. Може використали по відношенню до нього гіпноз, не знаю. Вони ж використовували лікування наркоманії гіпнозом, може вони й батькам навіюють, що тепер усе буде гаразд. Тоді я після виходу з'їхав від батьків на орендовану квартиру.
І там у мене розпочався новий етап вживання. Якийсь час я вживав сам. Мені подобалася ця ейфорія, всі ці відчуття, які я зараз не хочу згадувати і описувати. Так ось спочатку я сам вживав, а потім знову збилася попередня компанія і це вже були справжні наркотичні чади цілодобово поспіль. Гроші на це ми брали будь-де, але скажу так: ми всі були не з найбідніших сімей, тому знайти у батьків пару зайвих тисяч ми могли. А мефедрон це не дуже дорогий наркотик.
Приблизно через місяць 2 такого життя я потрапив у реанімацію, де мало не помер. Це був фінал більш ніж тижневого мефедронового забігу. Мені дуже пощастило, що того дня я прийшов до своєї дівчини, яка вже давно хотіла від мене піти через мою незрозумілу, нестабільну і непостійну поведінку. І ось прийшовши до неї, я просто відключився в коридорі. Коли я прийшов до тями в лікарні, то біля мене були батьки та Аня (моя дівчина) і мені сказали, що дають останній шанс, інакше все радикально зміниться і я їх всіх втрачу назавжди, бо закінчений наркоман нікому не потрібний. Ще вони сказали, що знайшли мені справді добрий центр, тільки назва у нього трохи дивна, як мені тоді здалося - Матері проти залежностей. Я спочатку навіть подумав, що це якийсь релігійний центр, де проводять лікування наркозалежністі монашки, але насправді виявилося зовсім інакше. Це був нормальний приватний медичний центр, що знаходиться у Рівному за адресою: Горохович Антоніни, 19. https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/
Пам’ятаю як я сидів весь білій на ліжку, дивлячись у вікно і відчував, як вітер гладить моє обличчя. Це був перший день мого перебування в цьому приватному реабілітаційному центрі для наркозалежних, де я мав пройти ще одне лікування від наркотиків. Поміж хворобливого туману, який заволодів моїм життям, мені здається після реанімації я знайшов силу розпочати свій шлях до одужання. І все так і вийшло: цей центр виявився як оазис у моєму житті, де спеціалісти пропонували не тільки медичну підтримку, але й безцінну емоційну підтримку. Вони вірили в мене, коли я не міг повірити у себе. Кожен день я проводив в сесіях терапії, де ми розмовляли про корінні причини моєї залежності та вчилися стримувати прагнення до наркотиків. Цей процес лікування був складним, але вартий кожного зусилля. І я це відчував кожного дня! Він розкривав нові глибини мого внутрішнього світу та дозволяв мені звільнитися від болю, який тримав мене в полоні доволі довго.
З кожним днем я відчував, як моє тіло та розум оживали, а небезпечні прагнення втрачали свою силу. У центрі я також знайшов надійних товаришів по нещастю. Ми підтримували один одного, ділилися своїми історіями та перемогами. З ними я відчував силу спільноти та розуміння, що я не самотній у своїй боротьбі.
Через 2,5 місяця лікування від наркоманії я вийшов з центру з новим життям і новою надією. Я більше не був залежним від наркотиків, але найціннішим дарунком, який я отримав у цьому центрі, було відновлення самоповаги і віра в себе. Я знову відчував себе людиною, здатною досягати своїх мрій і мети. Після закінчення програми лікування наркозалежності, я повернувся до реального світу з новими навичками і інструментами для подолання випробувань. Життя більше не було страшним лабіринтом наркотичних спокус, але радісним полем можливостей. Я знаю, що мої битви ще не завершені, адже одужання – це постійний процес, але я став сильнішим і мудрішим. Я знаю, що можу протистояти випробуванням і прийняти правильні рішення, щоб захистити себе та своє здоров'я. А ще своїх близьких від себе.
Цей реабілітаційний центр для наркозалежних в Рівному залишиться в моєму серці назавжди. Він став моїм другим домом, де я знайшов внутрішню силу і новий початок для свого нового життя. Я вдячний всім спеціалістам, які попередили мої кроки, і всім моїм товаришам по нещастю, які були поруч зі мною на цьому шляху одужання. Я бажаю, щоб кожна людина, яка знаходиться в пастці наркотичної залежності, мала можливість знайти такий центр, який надасть їй допомогу і підтримку, як це зробили в Матерях проти залежностей. Нехай кожен залежний відкриє в собі силу, яку він не міг би собі уявити, і відновить своє життя, як це вдалося мені. Я – свідок того, що одужання можливе. І хоча мій шлях був важким, я сміливо крокую вперед у нове життя, здатний досягати будь-яких висоти. Кожен день, прокидаючись, я відчуваю велику подяку за другий шанс, який мені було надано.
Моє відновлене життя наповнене новими можливостями і радістю. Я змінив свої погляди на світ і на себе. Більше немає місця для тіні наркотичної залежності в моєму житті, але є багато місця для розвитку, самореалізації та досягнення моїх мрій. Мені ж зараз всього 27.
Я не забуваю своїх товаришів по нещастю, з якими я проходив цей важкий шлях одужання. Ми залишаємося підтримкою одне для одного, навіть поза межами центру реабілітації. Разом ми перетворилися на команду, готову допомагати іншим у їхній власній боротьбі з наркотичною залежністю.
Мій досвід одужання від наркотиків надихає мене допомагати іншим, хто потрапив у подібну ситуацію. Я бачу своє призначення в розповіді своєї історії, тому й написав про своє лікування наркоманії цей відгук, щоб надати надію тим, хто втратив її. Я хочу показати, що навіть у найтемніших моментах є світло, і воно може сяяти для кожного.
Тепер моя мета полягає в тому, щоб розширювати свій вплив і підтримувати програми профілактики та лікування наркотичної залежності, в тому числі в медичному центрі Матері проти залежностей. Я хочу підкреслити важливість розуміння та сприйняття цих проблем в суспільстві, а також доступу до якісних програм реабілітації.
Якщо ви бачите на власні очі наслідки вживання наркотиків у когось зі своїх близьких чи друзів, то зателефонуйте за одним з цих номерів, там вам обов’язково нададуть якісну консультацію: (097) 000-46-71 чи (099) 000-46-71.
