Куля влучила в бронежилет, а уламок гранати — у телефон: історія українського сапера «Крука»

Головний сержант роти дистанційного мінування інженерно-саперного батальйону 47-ї окремої інженерної бригади Сил підтримки ЗСУ Назар на позивний «Крук» присвятив військовій службі понад десятиліття. Нині він виконує бойові завдання на Харківському напрямку та відповідає за організацію роботи свого підрозділу.

Військовий розповів про свій бойовий шлях, небезпечні випадки на фронті та принципи, якими керується під час служби.

Його військова історія розпочалася у 2015 році. Тоді Назар закінчив коледж і вирішив піти до військкомату. Відтоді його життя нерозривно пов'язане із саперною справою.

За роки служби захисник займався гуманітарним розмінуванням, працював безпосередньо на лінії бойового зіткнення та неодноразово опинявся у смертельній небезпеці.

Одного разу уламок гранати влучив у телефон, який лежав у нагрудній кишені військового. Іншого разу куля вдарила в його бронежилет. Попри пережите, Назар продовжив виконувати бойові завдання.

Під час повномасштабного російського вторгнення «Крук» служив на Миколаївщині, Херсонщині та Харківщині.

Сьогодні він організовує роботу роти дистанційного мінування, де використовують сучасні технології та безпілотні системи.

Головним принципом військового залишається лідерство власним прикладом. Назар переконаний, що командир повинен не лише ставити завдання, а й бути готовим виконувати їх разом із підлеглими.

За словами військового, саме так формується довіра між побратимами. Не менш важливим у саперній справі він вважає вміння зберігати холодний розум навіть у найнебезпечніших ситуаціях.

Свій позивний «Крук» Назар отримав ще під час патріотичних вишколів, задовго до нинішніх бойових завдань.

Удома на захисника чекають дружина та двоє синів. Саме родина допомагає йому знаходити сили продовжувати службу та будувати плани на майбутнє.

Після перемоги Назар мріє повернутися до мирного життя й допомогти дружині відкрити власний квітковий бізнес.

Одинадцять років служби навчили «Крука» відповідати не лише за власні рішення, а й за людей поруч. І сьогодні він продовжує доводити, що справжнє лідерство починається з особистої відповідальності.