Думки солдата, який повертається на передову

Сьогодні мені пощастило – перший день волонтерської роботи у Фонді Руєвит – і відразу зустріч зі справжнісіньким героєм, бійцем АТО батальйону «Донбас», який неодноразово був під обстрілами,приїхав підлікуватися після поранення, і днями знову повертається до товаришів на передову. Звісно, не втрималася, щоб не поспілкуватися. Думала, це буде надто сумна розмова, проте вона вийшла досить оптимістичною і навіть приємною.

Молодий 35-річний чоловік (назвемо його Сергієм - справжнє ім'я просив не розголошувати), народився в Закарпатті, після одруження переїхав до Рівного. Працював звичайним водієм, тепер – звичайний солдат батальйону «Донбас»...

Воювати пішов добровольцем, за власним бажанням. Каже – дивився, дивися новини , і подумав: «Прийшов наш час. Адже такою є вся історія України: то - спокійне життя, то знову – боротьба за незалежність… Жінки – чекають, чоловіки – воюють». Купив собі форму, узяв все необхідне, пройшов підготовку протягом 1,5 місяця, і – на передову.

У Сергія є дружина та двоє дітей, проте на запитання, чи не переймається він тим, що лишив їх на якийсь час, він посміхнувся і сказав, що все - під контролем. А ще додав: «Якщо кожен не захоче свою дружину саму лишати, хто ж воювати піде?» І не можна з цим не погодитися…

От є в нього стійке переконання, що він ПОВИНЕН там бути. І все. Ну не може він інакше.

Загалом Сергій дуже розважливий, спокійний, абсолютно адекватний. Часто посміхається, оптимізм з нього ніби випромінюється.

І це незважаючи на те, що чоловік був під обстрілами, бачив, як у пісні – «життя без прикрас» , та що там життя – смерть товаришів… Розповідав, що є у них і кілька дівчат, які служать не гірше від хлопців, та навіть краще від деяких. Хоча й вони постраждали від обстрілів, живими, на щастя, лишилися.

Середній вік армії добровольців – приблизно 40 років. Хоча найстаршому, якого він зустрічав, - 64, наймолодшому – 19. Ось такий діапазон. Щодо соціального статусу – від докторів наук до звичайних робітничих професій. Багато з тих, хто був на Майдані.

Щодо війни Сергій переконаний, що навіть ненависний усім нам Путін є маріонеткою у ще більш сильних світу цього… І що всі війни були спеціально влаштовані, бо це комусь дуже вигідно.

А ще назвав цю війну – бо це все-таки війна, попри назву АТО – «підлою» війною, тому що розпочалася вона підло, і продовжується саме на таких засадах – з брехнею, інформаційними, і не тільки, провокаціями, монтажами, наклепами і усім іншим, що сіє в головах багатьох людей ненависть і хаос.

Про владу України Сергій сказав, що, на його думку, вона діє саме так, а не інакше, тому що, швидше за все, інакше - просто неможливо. Голосував за Порошенка, і не шкодує. Каже, що владу, звісно, можна критикувати, але це легше всього.

Щодо ворога Сергій висловив думку, що не такий він і страшний. І, як не дивно, саме зблизька. Тому що, виявляється, російські солдати добре навчені тримати рубежі, вести обстріли дальніх дистанцій, а коли вони поряд – розумієш, що не такі вони вже й аси, звичайні люди, і що так само бояться помирати, як усі смертні.

Оскільки всім відомо, яка в нашій країні заскорузла і складна система оформлення документації, ми поцікавилися, чи вдалося Сергію документально підтвердити його перебування в зоні АТО. Він сказав, що вдалося, і що це дійсно було нелегко. Бо АТО і війна, як ми вже знаємо – різні речі, і саме з цим виникають проблеми в солдат, яким потрібно підтвердити свою участь в бойових діях. Та Сергію це вдалося, бо він - людина цілеспрямована й наполеглива.

На прощання ми йому подякували, побажали якнайскорішої перемоги й повернення додому. І хоча щодо швидкого закінчення війни він вголос засумнівався, проте, у свою чергу, щиро подякував волонтерам за їх важливу працю, і пішов... А ми всі замислились…

Звичайний чоловік, простий і привітний, а – справжній герой. Нехай усіх наших хлопців збережуть їх ангели-охоронці, бо це не нормально, коли такі молоді помирають. Так не повинно бути.

Спілкувалася Наталя Пашинська