Цитати Дмитра Павличка із його візиту на Рівненщину

20 травня в Національному університеті «Острозька академія» відбулася зустріч з поетом, перекладачем, громадсько-політичним діячем Дмитром Павличком. Сайт міста Рівне 0362 ділиться із рівнянами найцікавішими цитатами із зустрічі.

-         Не тепер ця війна почалася! «Війна іде! Причому це війна, яка почалась не вчора.« Росія воює проти України 700 років. Від Грозного, від Петра І і Катерини ІІ, від Сталіна до Путіна. Це все етапи збройної і всілякої іншої  боротьби проти української нації , культури, державності. Не тепер ця війна почалася.»

-         Я не забув! «Коли мені було 16 років, я пішов в УПА – в квітні 45 року.  І на початку червня  сотенний спартач сказав: «Ідуть війська з-під Берліна в Карпати. Ми мусимо сотню  розпустити, щоб переховати, бо переб’ють нас усіх.» А мені і моїм 16-річним друзям сказав: «Марш додому! Ідіть в комсомол, але не забудьте, де ви були!» І я не забув.  Стрижнем моєї творчості і мого життя була постійна боротьба за  українську мову як державну,  за українську національну ідею як державну.»

-         Ми – європейський народ! «Богдан Хмельницький - один з керівників європейської держави. Ми народ державний.  І наша державність є європейською. Ми є європейський народ з часів Хмельницького, з часів Грушевського, з часів Петлюри. І з усіх часів, ми як державний народ і європейський народ.»

-         І на оновленій землі… «Коли ми почнемо по-справжньому оцінювати Шевченка, то ми повинні починати від його вірша, в якому вся історія світу написана, де люди – це народ:    І Архімед, і Галілей
                                              Вина й не бачили. Єлей
                                              Потік у черево чернече!
                                              А ви, святиє предотечі,
                                              По всьому світу розійшлись
                                              І крихту хліба понесли
                                              Царям убогим. Буде бите
                                              Царями сіянеє жито!
                                              А люде виростуть. Умруть
                                              Ще не зачатиє царята…
                                              І на оновленій землі
                                              Врага не буде, супостата,
                                              А буде син, і буде мати,
                                              І будуть люде на землі.

Так от люде – це народ, а ті, що крихту хліба несуть – це християнська церква, яка крихтами хліба годує нас.»

-           Ми будемо ще платити. «Я не знаю, скільки нам ще доведеться платити за нашу державність європейську, за нашу  незалежність, за нашу мову? Але можу сказати, що  ми будемо ще довго платити.»

-            «Ти мусиш пожертвувати…» «Мій батько віддав мене до польської школи, бо хотів, щоб йому польська влада дала роботу.  Він не мав грошей за те, щоб  заплатити за старшого мого брата, який вчився у польській торговій школі.  Мої брати і сестра  вчилися в українській школі в нашому  селі. Але батько сказав мені: «Ти мусиш пожертвувати…». І тому я мусив навчатися саме в польській школі. Я йшов з батьком до школи, і він сказав мені: «Це тобі пригодиться.» Але я вже вдома навчився читати.  Читав навіть непогано.»

-           Народилося почуття справедливості. «В школі були євреї і поляки. Я один українець в класі. І от  у мене вже тоді народилося почуття справедливості, що є у кожної людини. Бо як поляки били євреїв, я помагав євреям. А як тільки євреї били поляків, то я помагав  полякам. Я хотів якось урівноважити ситуацію у моєму класі. Отож з того часу я і став, так сказати, громадським діячем і політиком для того часу.»

-           Ніколи, ніколи Вкраїна не буде рабою московських катів! «В 10 класі мене втягували в комсомол. І наш комсол школи, Микола Ковальчук, агітував мене. А я не міг вступати, тому що я вночі зустрічаюся з бендерівцями. Отже, я в туалеті на стіні крейдою написав:  Ніколи, ніколи Вкраїна не буде рабою московських катів!  А цей комсол стежив за мною. Побіг до директора, Лука Даниловича Мацовки. Але той не повірив: «Він мій найкращий учень. Він не міг таке зробити.» І той побіг в райком партію. А тим часом директор шваброю стер напис. І коли прийшли з партії то сказали, що такого нема. Мене мали виключити зі школи…»

-           Подякую Миколі Ковальчуку. «Коли я вже був відомим поетом і головою товариства української мови, в кінці 80 років, цей Ковальчук написав колись в журналі «Советский пограничник», що Павличко – націоналіст. Я недавно знайшов цей запис. То я подякую йому зараз, що він був донощиком, що показав моєму народові, що я в 10 класі написав те, що нині треба написати : Ніколи, ніколи Вкраїна не буде рабою московських катів!  Це нинішнє гасло, а його в 10 класі написав.»