Єгор Грушин: «Хочу поспілкуватися зі своїми слухачами, тому їду в міста з квартирниками».

 Ірена: Хто твої слухачі? Яка вона сучасна аудиторія «дорослої музики»?

Єгор: Коли я тільки починав грати, то більшість слухачів були мого віку. Згодом з’явилася доросла аудиторія. Зараз, працюючи уже протягом трьох років, відмічаю, що з’являється молодша аудиторія. Це дуже приємно, що аудиторія росте і розвивається.

Ірена: Твоя музика – це музика великих залів, академічних. Звідки такий формат, як сьогодні у Рівному – квартирник?

Єгор: Не у кожному місті актуально проводити справді великі концерти. Найперше, через не готовність простору музичного загалом. Усі хочуть заробити. Мало хто враховує інтереси самого музиканта. І часто доводиться працювати виключно на ентузіазмі. Зрозуміло, що така ситуація не є нормальною. Тому, музикант іде до свого слухача поступово. Починаючи з квартирників. І коли виростає з них, то звісно переходить у великі зали. Такий формат, як сьогодні в Рівному дасть можливість бути ближчим зі слухачами. Провести таку собі інтимну розмову між друзями, що неможливо в рамках, звичайного академічного концерту. Для мене і той і інший формат має місце та право на життя. Обидва мені цікаві.

Ірена: Які плани на майбутнє?

Єгор: Мали випустити альбом у двадцятих числах, але перенесли у зв’язку з тими подіями, котрі відбувалися у країні. Перенесли на початок квітня.

Ірена: Ти приймав активну участь у революційних подіях?

Єгор: Так я був там, але не як музикант. Я був там просто як людина, котра вірить у перемогу свого народу. Був на барикадах. Бачив і пізнавав свій український народ. Це показало мені справді нове покоління людей, котрі хочуть і можуть жити краще.

Я планую переїхати в іншу країну. Не тому, що я не люблю Україну. Просто я бачу для себе площину для розвитку на світовій арені. Не відмовляючись від рідної землі, своїх близьких. І саме тому я підтримую цю революцію. І задля них в першу чергу.

Ірена: Які особисто для тебе зміни повинні відбутися, щоб ти сказав: «Так. Зміни відбулися»?

Єгор: Відчуття свободи, це коли тобі в голову приходить ідея і ти не думаєш, як втілити її найдешевше. Ти думаєш, що ти можеш поділитися нею. І що тебе почують. Не потрібно думати постійно про гроші. Всі хочуть заробити на музиканті. А мені хотілось би, щоб була можливість  творити задля творчості, а не задля виживання.

Ірена: Хто тебе надихає?

Єгор: Рідні, близькі, кохана. До речі, вона, моя дівчина – Роксолана, є і моїм найпершим помічником. Вона теж займається музикою, але крім того присвячує багато часу моєму просуванню. Вона є моїм менеджером. За що я їй дуже вдячний.