Відгуки людей, які пройшли лікування в організації «Старт+життя» від алкогольної та наркотичної залежності

Я все робив страшно. У мене не було такого, що «все, стоп, мені досить». Мені треба було, щоб я лежав рівно. От таке моє життя й тривало, поки я не довів себе до такого стану, коли я вже не міг просто встати і дійти до туалету.

До мене прийшов мій товариш, ми колись з ним разом сиділи. Він побачив мене в такому стані, а він уже тоді був у громаді та покаявся. Він розповів мені про цей реабілітаційний центр, де проходитьлікуваннянаркоманіїуРівному. Я не розумів, навіщо цей центр, що там відбувається. Але подумав: «Треба поїхати, підлататися, може, придбати якісь речі». Андрій розповідав, що в нього на той момент були лише шкарпетки та труси. Тож це був непоганий час для перезавантаження мозку та матеріального благополуччя. Можу додати, що й ті були рвані.

Якщо ви відчуваєте, що час для змін настав – ми готові підтримати вас на цьому шляху й допомогти зробити перший крок до здоровогожиття. У нашій лікарні від залежності ви отримаєте професійну допомогу та атмосферу довіри. Телефонуйте прямо зараз:

Звертайтесь цілодобово!

• Адреса: м. Рівне, вул. Горохович А., б. 19

●+38 (099) 000-46-71

●+38 (097) 000-46-71

Ось у такому стані я приїхав на центр, нічого не розуміючи, що відбувається. Я не прагнув до Бога. Я знав, що Він мені не потрібен. Я був у цьому впевнений. Я не шукав Його жодної хвилини свого життя. Для мене усе, що було пов'язано з віруючими, було дуже далеким, тому що я бачив віруючих у таборі. Я думав, що це все страшні лицеміри. Бо коли приїжджали люди провідувати, ну, там віруючі щось

«євангелізували», я дивився на цих наших віруючих зеків, які бігли, щоб взяти там конверти. Тоді ще писали листи, чай... Ну, таке. Я дивився й думав: «Мамо моя дорога, як ці люди живуть? Що вони піднімають руки і про що вони просять?».

Знаєте, у світі часто вважають прояв любові слабкістю. Так, особливо в таких місцях. А там, де ти приймаєш любов, відкритий до прийняття любові, і сам через себе даєш Богу проявляти любов — це для Бога і для нас є силою. Але диявол так це перекручує... Тому так Андрій і каже, що йому так здавалося на той момент. У в'язниці сказати, що ти слабкий — це ну... перетворишся, я не знаю, на бідну людину. У підносчика їжі. Коротше, сказати, що навіть найслабші там ричать, як тигри. Бо знаєте, є така ховрашка, знаєте, вона сильна, кусає навіть слона. І от там усі намагаються показувати зуби, якийсь оскал, таке. Я розумів, що віруючі — це ну не для мене.

ЗУСТРІЧ НА ЦЕНТРІ. ДИВНІ ЛЮДИ

Ну, от як ти зіткнувся з Богом? Скажи.

І от приїхав. Ну, ладно, труси, шкарпетки підлатав, одяг змінив. Дивився я на наших віруючих: на Вітю Левченка, на Ігоря Караванда, на Матеша Толіка. Думав: «Ну, дивні люди».

Але в один момент... Там просто є такі правила. Ну, якщо п'ють чай — то всі, якщо їдять — то всі, якщо встають — то всі. І там була одна умова: ти можеш встати за годину до підйому, щоб мати особистий час з Богом, походити, помолитися. І перед цим ти міг заварити собі чаю.

Ну, і я почав вставати лише для того, щоб випити якогось чаю, бо протягом дня це було ну нереально. Я почав варити собі міцний чай. І після цього, неочікувано для себе, ти почав прославляти Господа. Саме місце... Але настільки була промолена віра людей, вона була велика, що ти якось непомітно став віруючим. Поступово.

Я почав виходити на вулицю. Ну, і що, годину треба щось робити. І я почав говорити: «Доброго ранку, Боже. Слава Тобі, хвала Тобі». І в один момент я зловив себе на тому, що сам із собою розмовляю. Напевно, вже якась інша стадія почала відкриватися. Ну, але все одно продовжував це робити.

ВИРІШАЛЬНЕ ПИТАННЯ

І в один день я так вийшов, кажу: «Слава Тобі, Боже!» — і чую всередині себе голос. Ну, я ніколи в житті не задавав собі подібних питань, мені це все було нецікаво, мені все даремно було, в принципі, не потрібно. І чую всередині себе: «Слухай, це все добре, що там "слава Тобі, хвала Тобі". А ти мені можеш сказати: ти зі Мною чи ні?».

Я розумію, хто це питає. Я розумію, що в мене питають. Я розумію, що мені треба щось відповісти. Відповіді у мене взагалі немає. Я починаю зривати листочки, футболяти камінчики, щоб відігнати це питання. Ну, у мене це все виходить дуже чудово. З'їхав, власне. Але настав наступний день. Починають вставати люди. Я забув взагалі про те, що в мене було це питання. Я навіть нікому його не розповів, нікому з друзів.

І наступного дня я знову стою, п'ю чай, виходжу на вулицю. Не встиг відкрити рота і чую всередині себе: «Слухай, ну вчора ти відпетляв. А сьогодні ти мені скажеш: ти зі Мною чи ні?».

Я розумію. Я реально розумію, що сказати Йому «ні» — це ну... поза моїх сил. І я кажу:

«Так, Боже, я... з Тобою».

І з того моменту в мене... Ти зрозумів, що це тебе треба? Що ти не втечеш від цього питання?

Так, що це? Так, я зрозумів, що це питання Він просто не залишить мене, і мені треба щось таки відповісти. Я ж кажу, що так як сказати Йому «ні»... я сказав Йому «так».

І з того моменту мені стало набагато простіше все сприймати й набагато легше. Я потім це все аналізував і зрозумів, що коли ми визначаємося в якихосі речах, коли ми приймаєм чиюсь сторону, ну, конкретно вже в своєму серці, нам стає набагато легше. Бо якісь такі сумніви вони йдуть убік, тому що ми вже знаємо, в якому окопі ми сидимо й на чиїй стороні воюємо. І Бог вступається.

ПЕРЕМІНИ

І в твоєму житті почалися дуже такі явні, конкретні зміни.

Сто відсотків. Я почав по-іншому на все дивитися, почав по-іншому у все вникати. До речі, єдина книга, яку я прочитав у своєму житті... Я не знаю, я, напевно, навіть казки не читав. Але це — Біблія. У мене так вийшло, я ледь в себе її вдав, бо, ну, уявіть собі людину, яка просто не любила читати. Я просто не любив. Мене батько дуже сильно змушував, у нас була хороша бібліотека, і він мене змушував читати. А я просто сідав за книжку, робив вигляд, і... не читав.

І все-таки я зробив цей зусилля і почав вникати, вникати, вникати. І життя твоє дуже сильно змінилося. Ось Бог дав тобі дружину таку, так, прекрасну.

Давайте я тоді пару слів скажу.

Це знаєте, частина... У нас є така трохи «ізюминка», такий секретний. Це для братів, напевно, зараз прозвучить. Бо приходить той момент, коли я вже, ну, прийшов у громаду, почав служити, почав по-іншому на все дивитися, почав звертати увагу на сестер. Одружитися збрався, скажімо так. Не те що... я хотів сім'ю створити. А їх дуже велика кількість, і всі такі чудові, що очі почали розбігатися.

І я підійшов до свого наставника й кажу: «Брате, сіли очі. Так, брате, що мені робити?». Він каже... це теж дуже важлива річ. Слава Богу, сказав: «Андрію, по-перше, ну, коли ти побачиш... ну, ти зрозумієш, що це саме вона. У тебе на інші вже очі підніматися не будуть. І найголовніше, — каже, — Андрію, ну, роби так, щоб ти був у її житті благословенням, а не вона. Дивися на неї іншими очима. Щоб не вона була у твоєму житті благословенням, а ти».

Я це прийняв і почав дивитися такими очима. І побачив Оксану. Вона мені одразу дуже сильно не сподобалася. Такі у нас секрети, бачите, які я сьогодні?

Коли я побачив їх із подружкою, вони тільки з'явилися в кафе. Я думаю: «Мамо моя дорога, де їх спіймали, коротше?». Вони такі, ну, з розпущеним волоссям, на високих підборах, нафарбовані, такі, ну, красуні. Я думаю: «Господи Боже мій, що ж це, що ж це за безобразія?».

Ну, але по мірі того, як я почав ходити в кафе пити чай, бо мене просто зобов'язувало те, що я ашер, я повинен час від часу приходити пити чай. Я приходив пити чай... Ви бачите взагалі переваги? Взагалі тут такі глибини, і відкритість наставнику, і служіння в шабат... Ось це ж відкриває двері, бачите, у великі сфери життя взагалі.

Так, друзі, я почав ходити пити чай і походу спілкуватися з Оксаною. Я почав слухати, як вона говорить, що вона робить, і моя думка про неї почала змінюватися. Що ще більше мене спонукало звернути на неї увагу більш глибоко.

Так це те, що я зрозумів, що вона мені подобається не за якимись фізичними параметрами.

Підбори не спрацювали? Волосся не спрацювали? Уявіть собі, сестри! Це ж стільки праці, щоб вийти з дому, це ж все обмундирування! А воно не працює.

Ну, може, це тільки зі мною не працює. Я за всіх сказав.

Але ти духовна людина. Будь-якій духовній людині це вже зрозуміло. Це глибока таємниця, яка... ну, ти ж щасливий?

Сто відсотків.

Секрет початку щасливого сімейного життя. Ну, і, в загальному, ми одружилися. Так.

ВИПРОБУВАННЯ

Ми, значить, одружилися й почали жити-поживати й добра наживати. Але потім одного дня прийшла в наш дім печаль. У нас в один рік померло двоє дітей.

Я секунду... Ні, я не до того, друзі, це вам все говорю, щоб ви зараз, ну, напружилися й стали нас жаліти. Нас, ну, ні грама жаліти не треба. У мене в один момент було таке бажання написати в друзі: «Залиште нас у спокої, у нас все добре, ми живемо, і нас, ну, не треба гладити по голові». Бо підходить людина, гладить по голові, і в підсумку нам треба її гладити по голові. Бо їй нічого сказати, а ми її маємо втішати, казати, що в нас усе в порядку, у нас усе добре.

Але секрет... Ось, знаєте, слово «порядку». Тут є такий великий-великий секрет, який за цим стоїть. Ось коли ми спілкувалися так більш тривало, що втішення нам дає Господь. Написано, що багато скорбот у праведного може бути, але від усіх їх позбавить його Господь. І коли ми шукаємо свою втіху не в якихось компенсаціях, навіть не в людях — хоч ми можемо приймати від людей допомогу й емоційну теж — але коли ти почав сам від Бога черпати цю втіху, ти справді був утішений і достатньо відновлений.

Скажу вам більше. Ну, ми при всіх цих негараздях ні на один день не випали зі служіння. Ми продовжували служити, ми продовжували допомагати, ми продовжували збирати у себе вдома домашню групу, я ходив по домівках. Коротше, життя воно на секунду не зупинилося. І ми в цьому реально знайшли втіху.

ВІДНОВЛЕННЯ

Це давайте... люди хочуть подякувати Богові за такий приклад. Ви знаєте, посвячення, жертовність, духовність правильна, коли ти ставиш пріоритети у правильному руслі, і Бога є можливість зцілювати в цей час.

Так. Ну, і от що? Ну, і от у нас зараз прийшов уже в гості, прокинувся Борис. Ось він з'явився на світ, бачите, півроку тому. Можете подякувати Богові, що є такий у нас. Ось він очі як відкрив, він теж з вами знайомиться. Ось, щасливий такий.

І я так розумію, що в тебе були родичі, які вели теж такий спосіб життя, не дуже хороший.

У нас ще, ну, у мене була племінниця. Вони теж вживали, мабуть, брали приклад з батьків. Бо ну так, поклавши руку на серце, скажу, що в нас у сім'ї сиділи всі. Коротше, сиділи їхні батьки. Ну, коротше, це в нас була, знаєте, як династія. Сталевари. От так от ми всі.

Я пам'ятаю, як прийшли якось на перепис до нас люди ще в старі часи, і тато почав перераховувати, де наші родичі. Вони кажуть: «Ого!». А він каже: «Ну так, у нас сім'я як у Ульянових. У Леніна. То по в'язницях, то по засланнях».

Почекай, але диво в чому? Ми ж зараз про диво, що ви зараз стоїте тут. І от твоя вже нова династія починається зовсім по-іншому.

Але скажи мені ще про поповнення вашої сім'ї.

Так. І ось ця племінниця, вона разом із своїм чоловіком. Ми їх намагалися і на групу, і на шабат, і як ми тільки не працювали з ними. Вони не могли прилипнути, не могли пристати до нас, хоча бачили, наскільки змінилося моє життя та життя моєї сім'ї. І вони продовжували вживати наркотики, вони були хворі на ВІЛ. І, зрештою, вони обоє померли. Спочатку помер чоловік, потім племінниця.

І от, коли ми лежали в пологовому з Борею, помирає моя племінниця. Залишаються двоє цих дітей. Їх відправляють у притулок. Ну, ми відправили, слава Богу, в притулок. І, коротше, у цей момент у нас ні на секунду не став питання, що нам далі робити. Ми забрали цих діток повністю. Їх переоформили на себе. І тепер у нас ще є дівчинка десяти років і хлопчик шести років. Вони на нашій шабат-школі, вони слухають про

Господа. І навіть лікарка, яка до того вела їх, вона побачила за півроку от які зміни.

Вони говорять, що дуже сильно діти змінилися в обличчі. Вони молять перед їжею, вони молять перед сном, вони постійно кличуть мене, якщо я раптом десь затримався, або Оксану. Ми постійно з ними молимося, вони вникають. І, слава Богу, хлопчик пішов боротися! Ну, красота ж як!

ЕПІЛОГ:ЗАКЛИК НЕ ЗДАВАТИСЯ

І я вам скажу, що в кінці от Андрій сказав, що яка ж, знаєте, яка честь від Бога мені дана, людині, яка вкладала себе не в кращі речі. Але зараз Бог настільки наповнив його Собою, що йому є що дати. І от ці діти вони вже доручені Богом йому, і це велике щастя й привілея — довіра від Бога. Ось так.

Тобі, ти її дуже цінуєш, і ти бачиш у цьому теж Божу славу.

Сто відсотків, друзі. Ну, що я вам можу сказати? Що які б не приходили в наше життя випробування, і як би нам важко не було, але знайте, що завжди прийде наступний день, і Господь щось вам приготував чудове, прекрасне. І треба триматися. Треба триматися, ні в якому разі не за те, що було там погане, треба просто це проходити, а триматися за те світле, за те ясне, що нас чекає всіх попереду. І я більше ніж упевнений, що ці діти виростуть, вони будуть гідними служителями Божими. Я для цього зроблю максимум, докладу зусиль. Наша сім'я буде й далі славити Господа.

Дякую Тобі, Боже, за все, що Ти зробив у нашому житті. Дякую Тобі.

Отже, ця історія — це свідчення того, що справжнєлікуваннянаркоманіїуРівному починається там, де людина знаходить Бога, нову сім’ю та сенс життя у служінні іншим.

Детальнішу інформацію про лікування від наркоманії можна прочитати у нас на сайті:https://startplus.rivne.ua/likuvannya-narkomaniyi-ri vne/