Історія однієї перемоги, або Острозький хор – лауреат міжнародного фестивалю у Польщі

Великий конверт з іноземними штампами, а в ньому – „Маленький концерт для мішаного хору” Ромуальда Твардовського з автографом та диплом лауреата з розмашистими підписами, з-поміж яких легко впізнається і почерк композитора. Таким приємним епілогом завершилася участь острозького хору „Елеос” у ХХХІІ Міжнародному фестивалі церковної музики „Хайнувка-2013”, що відбувався під патронатом Президента Польщі Броніслава Коморовського.

Передували ж такому успіху тривала підготовка, пізнавальна подорож, виснажливі репетиції, напружений графік виступів, інтенсивний міжнародний обмін творчим досвідом і насичена екскурсійна програма. Забагато інформації? Тоді – про все по порядку.

Серйозний фестиваль – серйозна підготовка

Отримавши запрошення до участі у „фестивалі співаючої душі”, молодіжний камерний хор „Елеос” почав ретельно готуватися до конкурсу. Враховуючи те, які сильні колективи потрапили до категорії світських аматорських хорів, працювати було над чим.

Втім, напрацювання репертуару і відшліфування вивченого – це норма життя для хору, тож це навантаження приймалося з задоволенням. Чого не можна сказати про непомітний технічний нюанс закордонної поїздки – виготовлення віз. І навіть якщо ви вже займалися цим питанням, і якщо ваша ситуація підпадає під категорію подорожі з „культурною” метою, і весь пакет необхідних документів, включно із запрошенням приймаючої сторони, у вас є – не поспішайте зітхати з полегшенням. Як і підозрювати нас у недосвідченості. Ми теж були досвідчені. Принаймні, нам так здавалося. У будь-якому випадку, щоб збільшити свої шанси на реалізацію поїздки, запасіться зайвим місяцем часу, безлімітним Інтернетом і хорошим заспокійливим, перш ніж починати оформлювати візи. Дякувати Богу, безсердечна (у буквальному сенсі) електронна система реєстрації заяв до Консульства таки знайшла для нас усіх вільну хвильку, про що свідчить поява цього матеріалу.

А там – папка з нотами, напрасований костюм, дорожня сумка з поки ще акуратно складеними за списком речами, і – вперед! Коли хороші дороги вже перестали сприйматися як новинка, а, перепрошую, санітарні зупинки – як диво цивілізації, ми дісталися кінцевої точки свого маршруту – м. Бялисток. Саме там, а не в Хайнувці, як ви безпідставно подумали, на нас і чекав фестиваль церковної музики, на який, у свою чергу, чекали хористи. „Для мене хоровий спів – це захоплення. Участь у репетиціях, виступи на концертах – це не робота, це можливість відпочити душею, можливість відчути гармонію звуку у собі та навколо. Саме таким емоціями чи відчуттями наповнювалась під час перебування на ХХХІІ Міжнародному фестивалі церковної музики "Хайнувка-2013”. Як же приємно вирватися із щоденної круговерті буденних справ і хоча б на день-другий прилучитися до фестивального життя,” – ділиться емоціями Анна Коновальчук.

7 країн, 22 хори і родинна атмосфера

Першого ж конкурсного дня у приміщенні Підляської опери та філармонії „Елеос” під керівництвом Оксани Денисюк відкрив змагання серед світських аматорських хорів. Це була нагода не тільки представити музичну культуру України та оцінити гідні виступи своїх конкурентів, а й послухати потужні виступи колективів з інших категорій. Слід зазначити, що загалом участь у конкурсі брали 22 хори з України, Польщі, Росії, Білорусі, Молдови, Естонії та Болгарії. Політика фестивалю передбачала проведення комплексних концертів, які поєднували різні категорії, упродовж трьох днів. І вже прослухавши усі виступи, почесне журі визначалося з вердиктом. До слова, до складу суддівської колегії з-поміж 7 визнаних у музичному світі композиторів та диригентів увійшли і вищезгаданий Ромуальд Твардовський та Леся Дичко.

Програма виступу „Елеоса” включала як твори XVI ст. (більшість учасників колективу є студентами, випускниками чи працівниками Національного університету „Острозька академія”, де, наприклад, „Стіхіра на літії” острозького розспіву стала своєрідною візитною карткою), так і композиції сучасних авторів (скажімо, „Под твою милость” О. Тарасенка). Але не тільки різноманітність репертуару колективу справила приємне враження на глядачів та суддів. Ініціатор і директор фестивалю Микола Бушко, ділячись враженнями від виступу „Елеосу”, зазначив: „Ви усі такі гарні, і так добре співали. У вас ми нарешті почули саме церковний спів, який і повинен звучати на цьому фестивалі, ви відтворили на сцені теплу родинну атмосферу.”

Мозаїка храмів і Бяловезька Пуща

Зважаючи на те, що основну місію на фестивалі – конкурсний виступ – було вже виконано, а наступного дня на нас чекала насичена програма: повноцінний концерт у м. Нареві та виступ на VIII Днях сакральної музики у м. Бяловежі, – ми вирішили свій план дій... ще доповнити. Сприяла цьому зустріч із отцем Олександром – одним із регентів собору св. Миколая у Бялистоці, з яким ми мали приємність познайомитися напередодні візиту до Польщі на фестивалі у Кременці. Тож розпочавши третій день перебування на конкурсі відвідинами служби у соборі, ми (як і наш гід) із задоволенням дослухалися до поради о. Олександра влаштувати собі знайомство із місцевими духовними святинями.

Пишні розписи і скромні вівтарі, вражаючі оригінальністю архітектурні рішення і витончені оздоблення, грандіозні простори з ідеальною акустикою і відлюдні затишні куточки для умиротворення,  свіжопідстрижені газони, настоятель із косаркою у руках і смиренні погляди людей, які поринули у молитву... Усе це строкатою мозаїкою малює образ храмів, у яких випала нагода побувати (а відтак – і славити Бога своїм співом) нашому хору: церква Святого Духа в Бялистоці, православний жіночий монастир Різдва Пресвятої Богородиці у с. Звірки, собор Святої Трійці у Хайнувці, скит святих Антонія і Феодосія Києво-Печерських у с. Одринки біля Нарева... До речі, особливе загострення патріотизму у нас викликала саме мозаїка, виконана рівненським (!) майстром для іконостасу у Хайнувці.

  Після такого духовного піднесення і зачарування мистецькими шедеврами представити повну програму власного концерту у Нареві було швидше не необхідністю, а внутрішньою потребою. Тож не тільки твори релігійної тематики, а й обробки українських народних пісень у виконанні „Елеоса” звучали з особливим натхненням, викликаючи у публіки відверто позитивні емоції захоплення.

Для доповнення і без того сповненої барв картини дня наступною нашою зупинкою стала... Біловезька Пуща. Саме вона, точніше б сказати – Бяловезька, адже від польського міста Бяловежа, вочевидь, вона й отримала свою назву. Тож, руйнуючи стереотипи, цей заповідник зі своїми віковими деревами, стомленими зубрами і смачним, як трав’яний чай, повітрям, поселився в уяві хористів уже як чарівний куточок польської землі. Напевно, кожен має свій найяскравіший спогад із тієї прогулянки, адже побачити таки було що і кого, для мене ж сюрпризом стало її завершення. Вже майже біля автобуса з-поміж лотків із сувенірами демонстративно виділявся столик із напоями, де на етикетці виднівся гордий напис польською: „Хлібний квас із України”. Неочікувано. Приємно.

Вечір продовжив дарувати приємності, адже „Елеос” взяв участь у VIII Бяловезьких Днях сакральної музики у костьолі св. Терези. Чергова нагода поділитися своїм відчуттям духовного співу, чергова можливість оцінити його бачення іншими колективами. Тим більше, саме такі концерти і дозволяли поспілкуватися зі своїми колегами та сприяли обміну творчим досвідом між хорами. Іншими інтеграційними заходами можна було назвати хіба лише нетривалі спільні трапези та сеанси „ловіння” у готелі Wi-Fi, сигнал якого був найкращим на коридорі (багатьма учасниками поїздки це сприймалося зовсім не як недолік колективної подорожі).

Трішки Острога у Варшаві

Оскільки до оголошення оцінок журі лишалося ще два (конкурсний і фінальний) дні фестивалю, оптимальним рішенням для „Елеосу” стала імпровізована поїздка до Варшави. Враховуючи обмеження у часі і культурне багатство міста, екскурсія була стислою, але перше враження – чудовим. Знайомство зі столицею Польщі розпочалося її ввічливим жестом: буквально з нашим приїздом вперше за два дні там перестало дощити. Тож далі для гостей з України кожен куточок Варшави відкривав свої неповторні принади: від знаного усіма Королівського замку до неочікувано яскравих вулиць, переповнених... клоунами та повітряними кульками.

Нашим же must see став музей Ф. Шопена, при чому – одразу з двох причин. По-перше, враховуючи тематичну прив’язаність (ну не міг хор не знайти музичну пам’ятку), а по-друге – тому, що музей цей знаходиться у замку князів Острозьких. І – так, незважаючи на те, що приміщення було відбудоване, ми вважали справою честі вшанувати його своєю присутністю і колективним фотографуванням острозького хору на фоні острозького (хоч і варшавського) замку.

Диплом і багаж натхнення

Дорогою додому, сповнені безлічі спогадів та ще в полоні побаченого, хористи поводилися, як учасники квесту: збуджені, згадували кожен свій крок і припускали, що могло б чекати їх за іншим поворотом. І, разом з тим, кожен розумів, що отримав набагато більше, ніж передбачали правила гри: неповторний досвід участі у фестивалі та незабутні враження від нового знайомства з Польщею. „Участь у музичних фестивалях збагачує внутрішній світ, розширює кругозір та коло спілкування. Саме тому поїздка у Польщу супроводжувалася великими очікуваннями, - говорить хористка Алла Семенчук. – Жодне зі сподівань не виявилося даремним, за такий, здавалось би, короткий проміжок часу вдалося відвідати декілька міст, взяти участь у двох фестивалях, виступити у Білостоцькій філармонії, костелах.  Візит до Польського Полісся дав змогу побути ближче до природи: нікого не залишили байдужими дороги, облаштовані переходами для тварин, а також Біловезька Пуща, із якої забороняється вивозити навіть ті дерева, які впали від віку! Своєрідними випробуваннями на кмітливість були години шопінгу J Емоціями була сповнена і дорога, і репетиції. Такі поїздки додають натхнення працювати, коли повертаєшся у звичний ритм життя.”

Невеличкими збоями такого звичного ритму стали для „Елеосу” спочатку повідомлення, а потім – і офіційний лист із дипломом про те, що хор посів друге місце на фестивалі „Хайнувка-2013”. Стати лауреатом такого престижного заходу – уже честь, та ще більшим вшануванням можна вважати усну пропозицію директора фестивалю Миколи Бушка про мистецьку співпрацю та творчу взаємопідтримку. Вона свідчить про те, що молодіжний камерний хор „Елеос” із м. Острога має не тільки значні досягнення, а й хороші перспективи, головне – працювати та самовдосконалюватися.