• Головна
  • Дубно: на місці могили ландшафтного архітектора - хлів
14:00, 12 жовтня

Дубно: на місці могили ландшафтного архітектора - хлів

Будинок на місці могили Діонісія Міклера

Будинок на місці могили Діонісія Міклера

Довелося на вихідних побувати у Дубно. Відрядження спровокував допис колишнього депутата Дубенської міської ради Михайла Ніколайчука у спільноті «Дубно – це Європа». Він показав на своїх світлинах, як «по-європейськи» виглядає пам’ятний знак Діонісію Міклеру. До свого сорому, я тоді навіть не знала, хто це. Однак здивувало інше – як можливо, що в колоритному, багатому історією західно-українському містечку такий безлад?

Кинулася до помічної «Вікіпедії». З’ясувала для себе, що Діонісій Міклер це відомий ірландський, як нині сказали б, ландшафтний архітектор, який у 1792 році приїхав в Україну, аби виконати кілька замовлень. Та натомість – провів тут більшу частину життя і заклав близько 50 ландшафтних парків. Серед них Кременецький, рідкісні рослини з якого повикопували і використали для закладки Київського ботанічного саду, був Деніс при закладці уманської «Софіївки». Дубенську «Палестину» знищили німці в часи війни. За розповідями Михайла Ніколайчука, фашисти – нащадки вандалів, змушували його батька різати парк, бо вони боялися звідти наступу радянської армії. Чоловік різав дерева і плакав. Такої краси парку в той час, та й сьогодні, було годі знайти. А ще є залишки парку в Мізочі. Попри «старання» місцевих жителів, котрі вивозять сюди сміття, ця ботанічна пам’ятка все ж тішить око. Багато зробив Міклер для України, наслідками його праці користуються й донині. І отут настав час мені дивуватися вдруге – великий садобудівничий зі світовим ім’ям, котрий, так склалося його життя, покинув батьківщину, подався до України, все своє життя, блискучий розум і титанічну працю поклав на вівтар нашої держави, – і от «заслужив» у нас спочивати в зарослях кропиви та лопухів.

І це ще не все. Виявляється,  отой камінь, який лежить в хащах, це не могила ірландця. Цей пам’ятний знак встановила місцева влада до 255-ліття з дня  його народження. Там була гранітна таблиця. Однак вона десь загубилась. Місцеві активісти, педагоги, посадили навколо каменя декоративні рослини. Однак місто поставило, вочевидь, на ідеї встановлення пам’ятника на честь Міклера хрест. Адже з моменту вкладання каменюки на околиці католицького кладовища вже минуло майже 10 років. Так і ростуть тут чагарники, зілляччя і пасуться кози. Щодо самої могили, то її теж уже нема. На протестантському кладовищі, а Міклер був протестантом, розказують старі люди, був розкішний пам’ятник. Але колишня влада сплюндрувала кладовище, зрівняли могили бульдозерами, подекуди повикидали труни з кістками геть, а землю цю... повіддавали дубенчанам під забудову. І от, як спостерігали місцеві, один чоловік вирішив будуватися на могилі Міклера. Господарство, звісно, вийшло чудове. Але життя хазяїна різко зійшло нанівець. Він, як розповідають місцеві, «з тюрми не вилазив», відбуваючи декілька термінів, дітей не нажив, дружина пішла від нього,  а потім доживав віку на самоті. У решти господарів, котрі купували те обійстя, теж «не клеїлось». Хвороби, нужда, нагла смерть... І от сьогодні – підходжу до цього будинку, а він порожній. Кажуть дубенчани, там ніхто не хоче жити. А на місці, де була могила Міклера – хлів...

Гаразд, радянська влада. Але ж нині у нас християнське суспільство. А чинимо також – як варвари. От і нинішня міська влада виділяє під забудову  іншу частину кладовища. І уже через дорогу від «садиби Міклера» – шматок цвинтарної землі проданий під будівництво. І нині тут, ще на вцілілих могилах купа органічного сміття, котре гниє в чагарях і «випливає» з горбочка на дорогу під ноги. В чагарях – ще одне дивне явище – котрась з могильних плит, кажуть, «росте». Пан Михайло каже, що ще в дитинстві його батько показував йому цю плиту. Вона визирала з землі на сантиметрів 20. Тепер цей камінь «виріс» десь на сантиметрів 30-40. З-під землі «виходить» якийсь напис, однак поки прочитати його нема можливості, бо не відомо, якою мовою він зроблений. Михайло Ніколайчук припускає, що, може, коли забудовники викорчують його, то напис покажеться увесь. А от як житиметься людям на кістках, хтозна...

Узагалі своїм дідам-прадідам дубенчани чомусь не хочуть дати спокійно спочити. Радянська влада, їй не дивувати, знесла католицьку частину цвинтаря. Теж летіли на боки могильні плити і кістки. «Мы, – казали, – здесь парк построим!». Не «достроїли», тільки поглумилися над мертвими. В капличці, в котрій відправляли заупокійні служби, а в підвалі була «льодівня», де тимчасово ставили труни з померлими,  командири радянської армії влаштували штаб. Вони не погребували жити поміж захороненями. Ці труни теж спіткала та сама доля. Їх повикидували з «льодовні»  геть зі словами: «Хай мертві посунуться».

Та що говорити про колишню, «безбожну» владу? Те, що роблять сучасники не може не вжахнути людину зі слабкими нервами. Ота капличка, яка була Домом Божим, колись штабом – сьогодні сховок для бродячих псів, місце гулянки якихось гопників, чи, може, навіть сатаністів. Чому так кажу – вибите вікно, двері висять на одній петлі, стіни обмальовані свастикою, матюками і непристойними зображеннями...

На доріжці – якою ходять усі люди – валяється вже «вросла» могильна плита. Не здогадуючись, що це шматок могили, наступила на «камінь». А мені кажуть: «Обережно, не треба топтатися по надгробку». А скільки уже до мене тут потоптали?!

Чи могли подумати ті дубенчани, котрі тут були поховані, що їхніми кістками «гратимуть в футбол» здичавілі нащадки? Нема слів. Лиш холодок по шкірі. Усі ми знаємо, що будувати житло, дороги на кістках – до біди. Мертві наруги не прощають. Чи відрізняємося ми, сучасники, чимось від дикунів? Щоб отак жити – то треба зовсім не мати ні Бога в серці, ні совісті, ні культури. Дякувати Богу, що є  між нами такі люди, як пан Михайло та дубенська інтелігенція, бо тільки завдяки їх старанням і впорядковується територія сплюндрованого кладовища.

«Дубно – це Європа»? Якщо глянути на центральні вулиці, то можна подумати, що це й справді так.  Але, якщо у нас відбувається такий вандалізм, то подібна «європа» нам не потрібна.  Та й ми, такі Європі також...

 Анна ЛЕГКА

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Діонісій Міклер Ландшафтний архітектор Дубенський парк Мізоцький парк Кременецький парк
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...