Фінал кар’єри псевдоопозиціонера

Виборці 120-го виборчого округу, які обрали народним депутатом Ярослава Дубневича, можуть починати посипати свою голову попелом. Схоже на те, що одіозний багатій, який протягом усієї виборчої кампанії рядився у тогу опозиціонера так і не зможе виконати однієї, але вкрай принципової обіцянки, даної у ході виборчої кампанії – у парламенті стати членом якоїсь із опозиційних фракцій. Жодній із них він попросту виявився непотрібним. 

Поза всяким сумнівом, саме обіцянка примкнути у парламенті до опозиційних сил значною мірою і сприяла перемозі Ярослава Дубневича над представником Об’єднаної опозиції Тетяни Чорновол. Позаяк більшість виборців повірила у те, що одіозний олігарх – такий же опозиціонер, як і полум’яна журналістка. Причому, на відміну від неї, свій, доморощений, відтак хоч трохи дбатиме про інтереси свого округу.

Нагадаємо, що виборчий бар’єр на парламентських виборах подолали три опозиційні політсили – Об’єднана опозиція «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода», які і матимуть право сформувати власні фракції як із депутатів, котрі пройшли у парламент по партійних списках, так і власних мажоритарників. І усі вони ставляться до Ярослава Дубневича якщо не відверто вороже, то, принаймні, з небезпідставними підозрами.

Якщо говорити про найбільшу опозиційну фракцію – Об’єднаної опозиції, то тут одіозного олігарха через те, що на парламентських виборах він переміг саме їхню ставленицю Тетяну Чорновол просто-таки ненавидять. Цієї перемоги Дубневичу не забудуть як київські лідери ОО, котрі, власне, і зробили ставку під час виборів на екс-журналістку, так і сама Чорновол, котра вже заявила про свої наміри залишитися у політиці.

За конфіденційними, але перевіреними даними, Тетяна Чорновол, яка проявила себе як сильний і відважний суперник, має намір виставити свою кандидатуру на довиборах у Львівську обласну раду по окрузі, який звільняє Ярослав Дубневич. Зважаючи на це, і вона сама, і її київські наставники будуть категорично проти входження олігарха у свою парламентську фракцію. Щобільше, усю свою виборчу кампанію на довиборах Чорновол котра програла битву, однак не програла війну, ймовірно, якраз і будуватиме на жорсткій критиці невдахи-опозиціонера Дубневича, розповідаючи людям, як жорстоко вони помилилися за своїм вибором. І тим готуючи собі грунт на виборах 2017 року.

Позиція львівських керівників Об’єднаної опозиції, які формально могли би замовити слово за Дубневича, тут абсолютно не важитиме. Їх, зрештою, ніхто ні про що і не питатиме, як не питав тоді, коли на 120-й округ з Києва львівській Об’єднаній опозиції спустили Тетяну Чорновол.

А втім, аби не дратувати зайвий раз столичних функціонерів, радше за все це слово за Дубневича у Львові ніхто і не замовлятиме. І на це вже прозоро натякнув голова Львівської обласної організації «Батьківшини» Роман Ілик, заявивши, що про переговори Дубневича з його новообраними депутатами нічого не відомо. Причому, сказав про це з такою кислою міною на обличчі, що, мовляв, краще би мене про це і не запитували.

Схоже на те, що абсолютно не вигідний Дубневич і іншій опозиційній фракції – «УДАР» Віталія Кличка. Ні для кого не секрет, що перш ніж стати самовисуванцем і Ярослав, і його старший брат Богдан, так би мовити засилали сватів до тоді ще не розкрученої партії імені відомого спортсмена, пропонуючи свої кандидатури на мажоритарні округи.

За нашими даними, якийсь час Віталій Кличко навіть схилявся до того, щоби стиснути опальних олігархів у своїх міцних обіймах, проте, на щастя, йому вистачило політичного чуття цього так і не зробити. Викриття бізнес-оборудок обох Дубневичів на сторінках газети «Експрес» та в ефірі телеканалу ZIK швидко дали зрозуміти Кличку, з яким-то багажем пасажири ламаються у його двері.

Оскільки львівські ЗМІ і далі рясніють інформаціями про причетність відомих братів до тендерних сумнівних операцій, товариство Дубневича-молодшого у фракції «УДАРу» дуже вже небажане. Темне минуле і недостатньо світле теперішнє Ярослава Дубневича здатні потопити корабель Кличка ще до того, як він встигне розправити вітрила. І тому Віталій мав би дати одкоша одіозному галицькому мільйонеру.

Якщо шанси знайти спільну мову після виборів з «УДАРом» у Ярослава Дубневича були бодай теоретичні, то з третьою опозиційною силою у парламенті – «Свободою» таких не проглядалося навіть близько. І під час виборчої кампанії, і зараз для партії Олега Тягнибока Ярослав Дубневич – неприхований ворог. І то такий, якого варто якомога швидше відправити у небуття.

На виборах шляхи Дубневичів та «Свободи» дуже серйозно перетнулися тричі. Так, основними конкурентами Дубневича-старшого та його свата Михайла Гички, відповідно по 118-му та 125-му виборчому округах, були якраз «свободівці» – Юрій Михальчишин та Андрій Тягнибок. Обидва лідери «Свободи» можуть пригадати Дубневичу та його свату чимало брудних технологій, застосованих проти них його командою. А передусім проти Юрія Михальчишина, якого придворна газетка Дубневичів не називала хіба що воїном ісламу.

Дубневич-молодший, хоч і не мав на виборах прямого конкурента-»свободівця», створив, проте партії Тягнибока проблем аж ніяк не менше. Його перемозі на виборах неабияк сприяла нахабна експлуатація патріотичної теми, яку «Свобода» вже давно застовпила за собою. Сприяння у побудові пам’ятника Степанові Бандері у Самборі, патронування вшанування річниць створення УГВР у Сприні, відкриття меморіалу на спаленому НКВДистами хуторі Літомир та багато інших патріотичних акцій, в які Дубневич вперто вставляв свої п’ять копійок, призвело до нечуваної речі.

У 2012 році керівники «Свободи» (у тому числі лідер партії Олег Тягнибок та голова Львівської обласної ради Олег Панькевич) не відвідали жодного патріотичного заходу на Городоччині, Мостищині та Самбірщині, у тому числі і у Сприні, місці, святому для усіх патріотів-українців. Через по суті привласнення усіх цих заходів Дубневичем їм там попросту не було що робити. Тим паче, що він не лише потрусив калиткою на різні пам’ятники, а й щедро наповнив кишені ветеранів ОУН-УПА, які на кожному кроці виспівували йому осанну.

Певна річ, такий конкурент на давно розораному патріотичному полі «Свободі» зовсім не потрібний. І тому, хоч останнім часом і подейкують про його стукання у їхні двері, обіцянки різних благ та чималі перспективні пожертви у партійну касу, ці двері для нього мали б залишитися зачиненими.

Пригадується, під час виборчої кампанії Ярослав Дубневич любив розмірковувати про те, що він не тушка і ніколи нею не стане, що на нього, у принципі, важко тиснути і в парламент він йде не для захисту власного бізнесу, а для того щоби разом з опозицією робити добро людям. Робити це добро разом з опозицією, судячи з усього, йому уже не вдасться, а без неї воно, певно, неможливе. Без неї воно вже давно має іншу назву – «покращення», яка стала однією із основних тем для народного гумору.

Оскільки сьогодні шанси Дубневича опинитися у якійсь із опозиційних фракцій стають дедалі мізернішими, виборцям Городоччини, Мостищини та Самбірщини впору пригадати про іншу його обіцянку – добровільно скласти депутатський мандат у випадку не виконання бодай одного зі своїх зобов’язань. Серед них вступ в якусь із опозиційну фракцію був одним із найголовніших, і у тому, що стосунки олігарха з опозицією не склалися, винити йому потрібно лише самого себе.