«Дорослий тон» письменника зі Здолбунова

Життя письменника – це невпинний вир зустрічей, ідей, фантазій. Здолбунівський письменник Сергій Гридін – один із тих, хто встигає вловити мить натхнення і втілити її у слові, на папері.

Ім’я Сергія Гридіна тривалий час асоціювалося виключно із прозою для дітей молодшого і середнього шкільного віку. Три книги про Федька, далі, жартома кажучи, три книги з «не»: «Не такий», «Незрозумілі», «Не ангел», потім – «Відчайдушні», «І паралельні перетинаються», аж поки не з’являється перша повість для дорослих – «Сапери». Це вже інша текстова тональність, бо піднятий життєвий пласт досі болить авторові й усім, хто перебуває в сьогоденні. 


Критик Ганна Улюра в своїй рецензії охарактеризувала «Сапери» як «один із тих творів, в яких сучасна війна є досвідом унікальним і особистісним; це радше емоційні і травматичні наслідки війни, але пережиті в актуальному режимі бойових дій». Ця війна не придумана письменником за чашкою кави в один із дощових днів, а є його життєвим досвідом, який, може, він ніколи й не хотів би набувати. Добре знаючи цю непросту паралельну дійсність як командир саперного взводу, Сергій Гридін рефлексує її через художній текст. І має на це право. А право розмірковувати, наскільки якісна і своєчасна така література, лишається за читачами та критиками.

Письменник, якого люблять

На всіх зустрічах із Сергієм Гридіним завжди людно. Деякі юні шанувальники не пропускають жодної його новинки. Сергій легко знаходить спільну мову з підлітками, вміло жартує, відверто відповідає на питання. Здається, читацькі серця підліткової аудиторії – підкорені. Попереду – дорослий читач. Але як знати, хто з них більш скептичний і вимогливий. 
Мабуть, одна з характерних ознак творчого почерку Сергія Гридіна – близькість читачеві порушених тем, а також мова його персонажів – жива, зрозуміла. ЇЇ можна вихопити на місцевих ринках й у громадському транспорті, з-за бетонної стіни сусідської квартири. Схоже, письменник або має багатий життєвий досвід, або справді загострену спостережливість.



— Тут така ситуація... — почав я і замовк, не знаючи, що сказати.
— От бісова душа! — вилаявся Жека. — Це мені треба було через усе місто пертися, щоб послухати, як ти тут мекаєш?
— Коротше, братан, мені потрібна зброя, — швидко видав, оглядаючись, чи ніхто нас не чує.
— Обана, моя Орися, — здивовано глипнув Тиховодов. — На полювання зібрався чи так, по банках постріляти? Давай-но, друже, конкретніше. Проблеми? — посерйознішав.
— Проблеми! — здригнувся я. — То в цієї суки мають бути проблеми, а не в мене, — стиснув кулаки.
— Так, заспокоївся і все тихо та неквапом розповів, — накрив мою руку своєю великою долонею Жека. За кілька хвилин я, збиваючись, переповів свою історію. 
(уривок із нової книжки для дорослих – «Віраж»).

І герої його схожі на твою рідню, колегу на роботі чи незнайому жінку, з якою вже вітаєшся, бо щоразу зустрічаєш на вулиці. Любителям «високих стилів» вони можуть видатися простакуватими, однак кожна його «маленька людина» – має свій світ і великі сподівання. І нова повість для дорослих «Віраж», що вийшла у «Видавничому центрі «Академія» вже в цьому році – саме така текстова сув’язь, де тісно переплітаються людські чесноти і гріхи. Ця історія не тільки про те, як нашпигований наркотою негідник-мажор переїжджає автомобільними колесами сенс життя іншої людини – єдину донечку. Не тільки про спрагу помсти. Це – повість про внутрішню драму людини, яка опинилися в складній ситуації вибору, коли кожен крок є справедливим, випраданим і водночас – неправильним, абсурдним. Віражі індивідуальної долі такі ж не сподівані, як і саме життя.

Якою б не була цільова аудиторія його книг, їх читають і діти, і дорослі. «Я б хотів, щоб український читач отримував якісну літературу та частіше зустрічатись з «живими» авторами», – наголошує він.