Як торгували у Рівному в часи давні й не дуже

Так звані базарні війни у Рівному останнім часом не дивина. Безсила навести лад з торговцями-порушниками, які окупували прилеглі до центрального ринку вулиці й двори, міська влада вдається до усіляких юридичних "вивертів” на кшталт "ярмарку” на вулиці Шевченка. А як давали раду торгівлі у далеку минувшину?

Торгівля споконвіку була одним із основних засобів заробітку рівнян. Як свідчать архівні джерела, на початку ХХ століття нею займався мало не кожен другий мешканець міста. У спогадах учнів Рівненського реального училища про життя у Рівному, датованих ХІХ століттям, йшлося:”...кожен намагався використати найменший клапоть вільної землі аби тільки щось поставити: як не можна кам'яницю, то хоч крамницю, або будку із содовою водою, нафтою, оселедцями, милом...”. Хіба це не про наше сучасне Рівне?

Вулиця 3 Мая (сучасна Соборна), готель "Прага"

Увесь центр Рівного 100-150-річної давнини (сучасний район центрального продовольчого ринку, вулиці Соборна, Базарна, Театральна площа і аж до "Плази”) являв собою суцільний торговий ряд. На перших поверхах будинків розміщувалися магазини, ремісничі майстерні, перукарні-цирульні, кав'ярні, готелі, а їх господарі мешкали на других поверхах цих же споруд. У крамницях можна було придбати усе — від господарських дрібниць до складної (на той час) побутової техніки та дороговартісних прикрас і хутра.

Готель"Бельвью" і книжковий магазин Гальперіна, початок ХХ-го століття

(будинок на розі сучасних Соборної і Петлюри)

Хоча не усім по кишені були ці товари, власники крамниць ледь не за поли хапали перехожих, припрошуючи зайти усередину. Та й нинішня реконструйована вулиця Соборна в районі центрального ринку, якщо чим і нагадує міську вулицю сторічної давнини, то саме щільністю розташування на ній торгових закладів.

Коли "за базари” відповідали

Найдавнішою формою організації торгівлі в Рівному був базар. Починаючи з другої половини ХІХ століття базарювали у Рівному тричі на тиждень. Суттєвою відмінністю тодішніх базарів було те, що за них відповідали. Історія Рівного знає часи, коли проблем у малозабезпечених мешканців міста було чимало, але торгувати, де заманеться, вони права не мали.

Вулиця Торгова (сучасна Базарна) початок ХХ-го століття,

реклама і 100 років тому була рушієм торгівлі

Тодішня влада вбачала у стихійній вуличній торгівлі зазіхання на благоустрій та встановлену систему ринкової мережі. За місця на базарних лотках сплачували збір на користь міста. Безкоштовно дозволяли торгувати лише з возів чи корзин, які перекупки тримали у руках, - дрібним крамом, продуктами харчування, вирощеними чи виготовленими власноруч, кустарними виробами, вживаними речами. Торгувати м'ясом чи м'ясопродуктами дозволялося лише у спеціально відведених для цього павільйонах, причому за наявності санітарного свідоцтва. За порядком стежили спеціальні базарні старости , які перевіряли, чи мають постійні торговці дозвільні квитанції. У разі чого — на допомогу приходили поліцейські.

Рівненський базар на початку ХХ-го століття

Найбільш хаотичною була "товкуча” торгівля. "Товкучки” дозволялося влаштовувати довкола базару, але за межами його цивілізованої зони. Як свідчать архівні документи, і сторіччя тому рівняни також скаржилися на антисанітарію, бюрократичну тяганину під час оформлення оренди, на зловживання поліцейських.

Базарний квартал, вулиця Велика Мінська

(сучасна Пересопницька, цієї частини вулиці вже немає, пролягала через Театральну площу до нинішнього ринку)

З давніх-давен у Рівному відбувалося шість ярмарків: 1 січня, у четвер на Масляній неділі, у понеділок Фоминого тижня (наступний тиждень після Великодня), 20 липня, 1 вересня та 9 листопада. Такий порядок ярмаркування зберігався до початку ХХ століття. З 1930 по 1938 роки у Рівному відбувалися Великі Торги Волинські. Саме тоді у Рівному з'явилися перші гастрономи та універмаги, тогові фірми і доми, сільськогосподарські виставки і біржі. У 30-ті роки саме у Рівному було найбільше на Волині торгових домів — 38. У 1910 році у Рівному відкрито торгову біржу - другу після Києва на Правобережній Україні.

"Товкучка”, виріб №2 та моргаючі красуні

У часи, коли у радянській уже Україні ось-ось мав настати комунізм, такі продовольчі "дива” як майонез та горошок для знаменитого олів'є, індійську розчинну каву та згущене молоко можна було придбати лише у спеціалізованих магазинах для молодят за довідкою про одруження. Жінки мало не в рукопашну йшли за німецькими дедероновими колготками (вітчизняних не було й на показ) та вершиною парфюмерно-гігієнічного досягнення СРСР — шампунем "Лада”. А тим часом у Рівному був острівець справжнього комунізму — місцева "товкучка”.Там можна було купити-продати будь-який крам — від старого пропахлого нафталіном костюму до заморських небачених цікавинок. Щоправда, рівненська "товкучка” у часи побудови комунізму (60-70-ті роки) переїхала зі свого звичного місця біля центрального ринку на "енний кілометр” - на так званий колгоспний ринок, на Млинівському виїзді з міста. Звідти рівнянам постачали усі товари, яких бракувало у радянській торгівлі.

Старий ринок, фрагмент вулиці Великої Мінської (сучасної Пересопницької)

Місцеві модниці, намагаючись знайти щось таке, чого немає у подруг, або навпаки, таке, "як у Галі”, відвідували "товкучку” регулярно. Купуючи якусь одяганку, можна було не перейматися, що зустрінеш на вулицях міста ще таких зо 20-30. На "товкучці” можна було придбати усе — від жувальної гумки до шкіряних модних чобітків, звісно ж, не радянського виробництва. Утім, чимало рівнян ходили на базар не так за покупками, як подивитися і бодай подумки приміряти на себе заморські товари ширвжитку. На базарі був справжній комунізм за асортиментом і справжні ринкові відносини, що регулювалися попитом і пропозицією. Купувати речі на "товкучці” було престижно. У той час з'явилася каста достатньо заможних рівнян, котрі й жили з того, що перепродували речі. Саме тоді, наприкінці 60-х-на початку 70-х років , на українські базари накотилася нова хвиля товарів іноземного виробництва. Їх привозили дружини військовослужбовців групи радянських військ у Німеччині. Тюль для штор по 5-6 карбованців, невеличкі гобелени з сюжетами німецького фольклору за 60-70 карбованців, килими з ведмедями в лісі — за 150-400 радянських грошей. Чимало рівнян, маючи родичів у сусідній Польщі, налагодили постійну "човникову” торгілю.

Рівненська "товкучка" 20-ті роки ХХ-го століття

(сучасна Базарна від підземного переходу до валютного "п'ятачка")

Серед товарів на "товкучці” були дрібнички, про які пересічним радянським людям раніше й чути не доводилося. Наприклад, таке заморське диво, як перевідні картинки із зображеннями красунь різного ступеня оголеності. Ними обклеювали усе, що тільки можна, - від салонів авт та портфелів школярів до стін у помешканнях і робочих столів. "Писком” моди бул картинки, які наліплювали на пивні бокали. На порожньому дівчата були одягнутими, але щойно туди наливали пива, як воно "змивало” одяг з моделей. Подібний стриптиз містився й на кулькових ручках та сірникових коробках. Для досягнення відповідного ефекту потрібно було перевернути їх догори. Були й гаманці та сумочки з підморгуючими красунями-японками. Таке диво коштувало 10-15 карбовнців. Гроші на ті часи немалі. Але спокуса мати таку дрібничку перемагала.

Вулиця Торгова - частина сучасної Базарної (за валютним п'ятачком у сторону проспекту Миру),

початок ХХ-го століття, реклама торгівлі на житлових будинках, де часто розміщалися дрібні крамнички

А ще чи не вперше саме на "товкучці” побачили радянські люди предмет, який увесь цивілізований світ використовував не лише як засіб контрацепції чи запобігання інфекційним хворобам, а й задля сексуальних утіх. Оскільки сексу в СРСР, як відомо, не було, то цей предмет сором'язливо називали "гумовий виріб №2” (виробом №1 були калоші, а №3 — протигаз). Слово "презерватив” навіть вимовити уголос публічно мало хто наважувався. А якщо вже доводилося купувати цей предмет за 3 копійки в аптеці, то покупець , опустивши очі долу, так і казав "дайте мені за 3 копійки...”. Натомість на "товкучці” такі вироби, звісно ж, не вітчизняного виробництва, купували за ціною 1 карбованець за штуку. Щоправда, на своїх радянських "родичів”були вони схожі, як у тому прислів'ї: як свиня на коня, тільки хвіст і грива не такі...

"Самопали” та "фірма”

Наприкінці 60-х-на початку 70-х років на зміну ще одному радянському винаходу — сітці-авосьці — прийшли поліетиленові пакети з ручками, на яких красувалися зірки естради й кіно, звірі й автомобілі, усілякі зрозумілі й не дуже надписи. За такий звичайнісінький упаковочний пакет, який тоді часто замінював дамську сумочку і був предметом гордощів його власника, рівняни, не вагаючись, викладали по 3-5 карбованців. Саме тоді в СРСР розпочиналася ера джинсів. Найперші з'явилися угорські, польські та югославські, як їх тоді називали "самопали”. Коштували вони не так уже й багато — 40-70 карбованців. А от за справжні фірмові штани потрібно було викласти від 150-ти до 220-ти карбованців, бо діставали їх через кількох посередників. Знавці відрізняли "фірму” від підробки за заклепками, гудзиком та застібкою-блискавкою, на яких мало бути вибито назву фірми-виробника, а тканина мала бути цупкою на дотик і тертися.

Вулиця Шосейна (сучасна Соборна), початок ХХ-го століття.

На перших поверхах будівель - магазини та майстерні

Рівненську "товкучку” закрили на початку 80-х років. Але всього за якихось кілька років радянська "перебудова” відродила цей вид торгівлі у новому вигляді - так званих польських базарів. Але це вже інша історія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

#ринок. базар #історія #товкучка #Рівне

Катя Давидчук

0,0

Оцініть першим

Авторизуйтесь, щоб оцінити