Вчителька музичної школи опанувала арфу за два місяці

Цей інструмент витягли з комори філармонії, де він «успішно» пропадав під шаром пилу, а гру на ньому всього за два місяці опанувала вчителька другої музичної школи Ірина Ульяновська.

Коли на велику сцену музичної школи № 2 міста Рівного винесли цей інструмент, глядачі повитягували шиї, адже досі мало хто бачив арфу вживу, а не на фото старих книжок чи в історичних фільмах.

Так і наша романтична красуня десятиліттями тихо вмирала в запорошеній коморі філармонії, аж поки не потрапила до музичної школи. Нарешті вона на сцені. До арфи вийшла виконавиця, струнка й ошатна, наче королева, в темній – за традицією арфісток – малахітового кольору сукні. Ірина Ульяновська акомпанувала дитячому хору (керівник Маргарита Грицюк), який виконував старовинну колядку. Звучання м’яке, ніжне, тендітне – ніби бальзам для душі. Тембри сріблястих дитячих голосів і струн ідеально зливались і ніби заколихували слухачів у чарівній казці.

Тандем цей – арфи з хором – був прем’єрою, але вже не дебютом. Уперше Ірина вийшла на сцену як арфістка 28 листопада 2014 року на концерті вокального відділу Дитячої музичної школи № 2 «Українське belcanto». Цей дебют і водночас народження арфістки призвели до фурору: колектив школи довго обмінювався враженнями про дивну новину. На Ірину посипалися пропозиції, запрошення від керівників оркестрів та ансамблів, яких у музшколі чимало. Хоровий відділ першим став у чергу і вже не тільки дзвониками колядників, а й казковим звучанням арфи дивував глядачів…

Шлях до успіху Ірини Ульяновської не був усипаний трояндами.

Повернемось на початок жовтня 2014, коли попередня «патронеса» арфи терміново виїхала в інше місто за сімейними обставинами. Директор школи Сергій Климчик запропонував кільком викладачам опанувати новий для них інструмент. Погодилася на свій страх і ризик лише Ірина. Тяжко навіть уявити, як можна за 7–8 тижнів опанувати техніку гри на арфі, що потребує кількох років навчання в музичному виші. Як примусити заспівати норовливу красуню з півсотнею струн і сімома педалями, кожна з яких має три різні позиції?

Були потріскані до крові пальці після багатогодинних вправ, і відчай, коли складні пасажі не виходили й після десятків повторень. Молода піаністка з консерваторською освітою і, водночас, арфістка-початківець, Ірина засиджувалася в класі арфи до ночі, адже вдень там працювали інші викладачі. А вдома маму Іру чекав трирічний Олексійко. І якби не бабуся Людмила Тихонівна, яка підставила плече – хтозна, чи народилася б у Рівному арфістка?

І ще Ірині дуже допомагали консультації професорки Львівської консерваторії Ольги Олійник. Вона радо зустрічала аматорку з Рівного і щоразу дивувалась, як піаністка змогла відважитися на те, що не кожна бандуристка в змозі подолати (арфа з бандурою – давні родички).

Отже, Ірина Ульяновська таки стала арфісткою, ще й досить технічною, з концертним звучанням. Кажуть, талановита людина – талановита в усьому. Може, це спадковість, адже батько Іри, Євген Ульяновський, багато років був концертмейстером Рівненського облмуздрамтеатру? Але крім спадковості тут можна говорити про надзвичайну працездатність.