Віталій із Дубенщини, воїн із позивним «Тиса», служить стрільцем і водночас водієм у 2 батальйоні 104-ої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Горинь». З юності він за кермом: возив рибу, працював у господарстві, ремонтував техніку. Тепер же його щоденна робота — доставляти побратимів і вантажі на передову.
Про це повідомили у 104-й бригаді тероборони ЗСУ «Горинь».
Позивний «Тиса» отримав просто — «так хлопці вирішили». Сам воїн каже: «Головне не позивний, а те, як ти служиш. Ми всі тут як одне ціле. Кожен робить своє, щоб інший повернувся живим».
До війни Віталій жив у селі Берег на Рівненщині. Тепер його будні — це бліндажі, блокпости, бойові виїзди. Але він не нарікає: «Ми не з тих, хто жаліється. Робимо, що треба».
За рік служби на Донецькому напрямку — сотні кілометрів доріг, тонни вантажів і безліч історій, які не хоче згадувати. Лише про побратимів говорить з теплом: «Братерство — це коли тебе прикриють, навіть якщо шансів нема. Ми всі тут уже, як родина».
Удома на Віталія чекають дружина, 15-річний син і ціла «армія» хвостатих — шість котів і двоє собак. Каже, навіть на позиції тепер мають «підрозділ» кошенят: «Кішка привела прямо в бліндажі. Хлопці вже поділили, хто кого забере після ротації».
Сина воїн називає своїм головним гордістю: «Без мене вже четвертий рік. Сам усього навчився. Молодець. А я хочу, щоб він був пожежником».
Про своє майбутнє говорить коротко: «Мрію, щоб швидше закінчилося. І щоб син жив у спокійній країні».
А ще — ділиться думками про ставлення суспільства: «Раніше всі дякували, а тепер дехто забуває. Але ми ж не за подяку тут. Ми за Україну».
І наприкінці додає: «Терпіння, миру і віри в Збройні Сили. Бо тільки це нас тримає».