Кохає практично півстоліття. Не знаючи при цьому ні прізвища коханого, ні де він живе, навіть чи взаємні її почуття. Рівнянка закохалася у 22, за півроку святкуватиме 70 і до свого ювілею понад усе мріє розшукати того єдиного і коханого Артура, з котрим не бачилася 37 років. Просить усіх, хто знає хоча б щось про лейтенанта, якого покохала усім серцем, допомогти їм зустрітися.
Її нарекли Любов'ю. І це стало не просто її іменем. Рівнянка кохає майже півстоліття того, про кого практично нічого не знає, кого востаннє бачила 37 років тому. І кого понад усе мріє розшукати.
А п'ять років тому її історію кохання, зустрічей та прощань надрукували. Із газетами Любов обійшла пів-Рівного, їздила до Києва, Москви... І знову усе марно. Історія її кохання розпочалася 1965-го на танцях.
Вона щойно переїхала до Рівного працювати на Льонокомбінаті. У Росії із батьками залишила півторарічну доньку. Із чоловіком щасливе подружнє життя не склалося. Але не поспішала будувати й інше із молодим військовим лейтенантом Артуром. Хоча й закохалася у нього із першого погляду, проганяла і просила не шукати зустрічей. Навіть чоловіка прийняла, коли він приїхав із вибаченнями. Не зважала і на поради тих, хто життя вже прожив.
Із чоловіком за декілька років вона таки розлучилася. Та за коханого заміж так і не вийшла, хоча й погодилася. Вони тричі домовлялися зустрітися, щоб визначити дату та обрати ресторан, але...
Від того жовтня минуло 37 років. А Любов досі чекає свого Артура. Не знаючи ні його прізвища, ні де він та що з ним. Жінка не має навіть фото коханого. Психолог вірить, що почуття досі гріють її серце. Бажає нарешті зустрітися.
Вона знає, що скаже йому через стільки років самотності й чекання.