Яна Униченко: «Рівненщина мене змінила, та зерно в мені було посіяно в Луганську»

Яна Униченко народилась у сільскій родині на Луганщині. До 3 років вона була найзвичайнісінкьою дівчинкою, втім із часом дорослі стали помічати в дитини проблеми зі  здоров’ям.«Повільно росла та кульгала, була слабкою. Батьки возили по лікарях. Масажі, корсети, фізичні вправи…», – розповідає Яна Униченко.Медики поставили невтішний діагноз – вродженний скіфоскоіоз (4 степені).Спочатку дівчинка ходила у звичайну школу, але у п’ятому класі була змушена змінити шкільну парту та домашній стіл та навчатися дома.Ніяких перспектив для Яни у родині не бачили.«На мені поставили хрест, – зізнається дівчина. – Та все почало змінюватися після того, як я поступила в училище для інвалідів, потім в педагогічний університет ім. Т. Шевченка в Луганську».І поки оточуючі бачили суцільні проблеми у самореалізації дівчини, вона активно навчалась та постійно прагнула рухатись уперед.«Я дуже хотіла розвиватися. І Бог дав мені таку можливість. По спеціальності я педагог з образотворчого й декоративного мистецтва, а також художник-оформлювач», – каже Яна Униченко.Переломним моментом у житті художниці став початок воєнного конфлікту.«Мене дуже засмучував настрій місцевих мешканців. Ну як же так?! Ми жили в Україні і тут хочуть Росію. І навіть ті, які мають інтелект, городили, якусь нісенітницю», – пригадує Яна та додає, що тоді чітко прослідковувались різні методи маніпуляції думками людей з усіх сторін.«Я любила і люблю українську культуру, українське загалом… Саме через любов до своєї батьківщини, я і обрала бік України», – каже художниця.…Дебальцеве під обстрілом. Ситуація щораз усе більш критична та небезпечна. Саме у цей період двоюрідна сестра пропонує поїхати на два тижні до міста Здолбунів.На Рівненщину Яна їхала останнім поїздом, лишаючи за спиною своїх рідних та селище, за яке уболівала усією душею. Кордон закрили…«Сестра повернулася до чоловіка на Луганщину, на українську територію, а я почала виконувати розписи на під’їздах, які мені замовив голова ОССБ, – розповідає художниця. – Розписом в українському стилі я хотіла привернути увагу до проблем свого рідного села на Луганщині. Мною був розписаний паркан батьків і сусідський. Але судилось все зробити на Рівненщині».Яна Униченко пригадує початок війни: депресивна атмосфера і тривога в усьому.«Я намагалася не просто намалювати щось, а вкласти в роботу позитивні програми. Які б впливали на емоційний стан людей. І мені, думаю, це вдалося! Багато хто  казав, що дійсно, як подивляться, й радісно на душі стає, – каже дівчина. – Після під’їздів було багато різних цікавих замовлень. Це водний інститут, і кафе, і музей».Нині Яна Униченко – відома на Рівненщині художниця. Проте її діяльність не обмежується виключно творчістю, дівчина займається волонтерством та громадською діяльністю.«Я ставила перед собою  цілі: змінити відношення до людей зі Сходу та змінити стереотип мислення щодо людей із особливими потребами, – ділиться Яна Униченко. – Взагалі дуже важливо зрозуміти і усвідомити для усіх: як переселенців, так і людей з інвалідністю та цілком здорових: у чому  сенс саме твого життя. Бо щоб бути по-справжньому щасливим, важливо реалізувати свій унікальний потенціал і жити в відповідності зі своїм призначенням».Яна переконана, людям варто більше цінувати здоров’я, як фізичне, так і психологічне. А ще неодмінно потрібно навчитися брати відповідальність за все що відбувається  на планеті Земля в цілому.«Бо все починається з малого. Все взаємопов’язане. Ми одне ціле! – каже Яна Униченко. – Потрібно цінувати свою культуру, своє коріння. Свою сім’ю».Зі своїми рідними Яна Униченко спілкується у «телефонному режимі».«Я не з ким не конфліктую. Це зайве. Треба в першу чергу міняти себе, а не інших. Робити самому щось корисне для суспільства. Для своєї країни. Не критикувати і не жалітися! Не бути агресором , егоїстом. Любити! Більше любити ближніх. І робити» – говорить художниця.Тут, на Рівненщині, у Яни з’явилося багато нових друзів та хороших знайомих, але дівчина зізнається, що «свого, рідного» таки не вистачає.«Мої не хочуть сюди, а я туди. Можливо, я повернусь туди. Не виключаю цього. Але мені не хотілось би. Тут благий клімат, який позитивно впливає на моє здоров’я», – каже Яна.Окрім смутку за рідними, серед нинішніх проблем художниці – «квартирне питання». Власного житла дівчина не має. Житло доводиться винаймати, а постійні переїзди з квартири на квартиру добряче дошкуляють.Та, попри усі випробування та труднощі, Яна Униченко лишається вдячною долі.«Рівненщина мене змінила, та зерно в мені було посіяно в Луганську, – каже художниця. – Своєю діяльністю, своїм власним прикладом я намагаюсь донести до людей – особливо до батьків, у яких діти з інвалідністю: не ставте хрест! Саме від вас залежить життя вашої дитини. Який би діагноз в неї не був».