Шановний Глядач!
Ти бачиш світлини, які зробив незрозуміло хто. Привласнити собі виняткове авторство я не маю ані права, ані підстав. Справжнє ім'я автора – Випадок.
Випадково мені подарували 60 метрів старої радянської плівки "РЕПОРТЕР", яка кілька років зберігалася в сирому підвалі гаража, й увесь цей час у хазяїна рука не піднімалася викинути бляшанку до сміттєвого баку. Випадково, із кавалком іронії, я зарядив кілька касет і зняв їх прадавнім "КИЕВом-4" 1960 року народження. Після проявлення, побачивши, що на плівці замість звичних кадрів зображене незрозуміло що, дивом не викинув ці ролики, а вирішив відсканувати. Випадково, від нічого робити, опублікував ці скани в Інтернеті. Випадково за ці скани "зачепилася" Світлана Георгіївна ПОЖАРСЬКА (відомий московський автор і педагог) і дала ділову пораду, як перетворити сирі скани в цікаві фотозображення. Випадково в мене знайшлися час і бажання здійснити цю пропозицію. І зовсім уже випадково й зненацька для мене прийшло запрошення від Галереї Олександра КУПЧИНСКОГО виставити "ЦВІЛЬ" в моєму улюбленому місті Рівному.

Ця виставка – дебют "ЦВІЛІ" як закінченого проекту. На жаль, усі 60 метрів простроченого й зіпсованого "Репортера" закінчилися, отже, не стало технічної можливості розвинути цю цікаву тему. Однак безмежний світ Світлини підказує одну ідею за іншою. Ідей так багато, що губишся у виборі наступної теми, чергового проекту. Втім, до "ЦВІЛІ" у мене особливе ставлення. Справа в тому, що під час роботи над темою я постійно відчував себе інструментом у чиїхось сильних і впевнених руках. Такі відчуття загострювалися на найважливішому етапі роботи – при скануванні негативів. Я дотепер не знаю, як пояснити закономірність дії цвілі. Чому вона зжерла одну частину зображення й залишила цілою іншу? Чому зникли обличчя людей і залишилися їхні ноги/руки? Як працює цей "фільтр часу"? За яким принципом? Який логічний алгоритм закладений у його основу? Відповідей на ці запитання не знаю. Однак результат роботи цього дивного фільтра мене захоплює.
Втім, не потрібно ставити запитання типу: "А ЩО ВИ ПРАГЛИ ЦИМ СКАЗАТИ???". Справа в тому, що я прихильник спільної творчості Автора й Глядача. Мені до душі активний Глядач, Глядач який шукає, який думає, який знаходить у знімку те, що прослизнуло навіть повз увагу Автора. Затримайтеся біля знімків. Пропустіть ці знімки крізь себе, крізь свій життєвий досвід, крізь свої почуття. І вони самі дадуть відповідь на всі повсталі питання.
Андрій Самойлов, фотохудожник НСФХУ