«Такі енергетично сильні і такі прості»: концерт гурту «Один в каное» у Рівному

Вчора, 16 грудня, у приміщенні кіноцентру «Ера» у Рівному відбувся надзвичайно мелодійний і дуже теплий концерт львівського гурту  «Один в каное».  Зала була переповнена, організатори змушені були штучно створювати місця для глядачів  - доносили стільці та розкладали балабаси. Атмосфера панувала спокійна та невимушена, всі очікували виходу музикантів, тим часом розважаючи себе балачками зі знайомими. Згодом, «Один в каное» з’явилися на сцені. Співали, грали, відбивали ритми. Впродовж вечора прозвучало більше двадцяти пісень  у їх виконанні. Глядачі аплодували, фотографували львів’ян та знімали на відео.

Катерина, відвідувачка концерту:

Кожна їхня пісня, як цілісний організм. Вони завжди такі сильні енергетично і такі прості. Завжди коли слухаю їх, в душі наче зачіпаються найпотаємніші струни. Вони молодці, нехай ще приїздять до Рівного!

Сайту 0362.ua  вдалося поспілкуватися з «Один в каное» особисто.

Ви вже не вперше у Рівному з концертом. Минулого разу ви виступали у «Метрі» і рівняни прийшли послухати вас у капцях. Скажіть, на ваш погляд, чи змінилося Рівне з останнього вашого візиту?

Іра:Ми ще не встигли порівняти. Зазвичай ми і не встигаємо якесь конкретне враження скласти про місто. Тому, що приїзджаємо, далі йдемо десь відпочити, потім на chek у приміщення, де будемо виступати, потім сам концерт. Опісля вертаємося на місце відпочинку, коли вже темно і в принципі нічого не можна розгледіти і вранці від'їзджаємо. Зазвичай якщо маємо враження, то через вікна автомобіля.

Розкажіть про прийдешній тур містами України, які плани та очікування?

Оленка: Ну ми це так не називаємо (сміється). У нас це просто концерти по містах, а тур повинен бути об'єднаний якоюсь спільною ідеєю. Ми так два-три міста відвідали і вертаємось додому.

Отож, «Один в каное», розкажіть хто ж той один, що в каное?

Устим: Я, «Один».

Іра: Я – «каное».

Оленко,а ти «в»?

Оленка: Так, я «в» (сміється).

Як ви окреслюєть свій стиль музики?

Оленка: Я так завжди відповідаю, що нехай то музичні критики визначають стилі,а ми музику граємо.

Іра: Стилями я не берусь оперувати, підбирати слова. Якщо асоціативний ряд підібрати, то наша музика філософська, розважлива, ніжна.

Устим: Ніжна музика – це зараз доволі популярний і розповсюджений стиль.

Іра: Дійсно зараз багато музикантів, навіть такого більш агресивного спрямування, переходить на ніжніший репертуар.

Устим: Я б сказав, що в нас акустичний поп, але в Україні до слова «поп» прикріплено одразу певний шаблон, з тим обережно треба бути.  

З часу створення гурту ви вже мали досить багато концертних виступів. Є якийсь, що запам'ятався вам найбільше?

Іра: В нас, коли якісь кумедні випадки стаються, то ми між собою домовляємося, «О, якраз треба запам'ятати, щоб потім розповісти» і забуваємо.

Поговоримо про творчість. У якій атмосфері вам найзручніше, найкраще пишеться?

Устим:Мені сподобалося, коли Іра з цього приводу в одному з інтерв'ю сказала,що найкраще твориться після шуму в тиші.

Іра: Питання було, у чому творчість в тиші чи в шумі? Звідки вона виникає? Так от вона виникає з шуму, але в тиші. Коли відбувається якась подія, набуваєш нового досвіду і приходить час, коли те все переосмислюєш і для того потрібна тиша. Тоді народжується текст.

Як проходить процес створення музики?Чим надихаєтесь?

Іра: Усім. Не можна сказати, що варто подивитися на гарний краєвид і ти ним надихнешся і обов’язково щось напишеш. Навіть на рівні людських інстинктів може виникати щось, що буде потім спонукати  писати.

А у вас зазвичай перш виникає текст, тоді музика, чи навпаки трапляється?

Іра: Зазвичай, у мене текст виникає з мелодії вже. А музичний супровід ми придумуємо разом на репетиціях.

Оленка: Ну в мене ще не було такого, щоб я перш придумала якийсь ритм.

Чи трапляється так, що перечитуючи старіші тексти, змінюється до них ставлення? З’являється бажання переписати, змінити щось?

Іра: Я думаю, що то у всіх людей з якоюсь долею самокритики воно є. Часом розумієш, що ось тут можна було взяти щось ліпше, а тут могло б бути глибше. Але певно було б дивно через півроку змінювати тексти.

В одній з ваших композицій постає запитання, «Боже,за що мені стільки сумних пісень?». Іро, це якось пов’язано з твоєю меланхолійною натурою чи з цієї тези стосуються інші причини?

Так, я взагалі дуже меланхолійна натура, і це мені набагато ближче, аніж радість і веселість. Дуже часто навіть слухачі наші запитують, чому у нас так багато повільних, задумливих, сумних текстів, і чому так мало піднесених.

Оленка: Часом бувало, що на концерті вигукували «Драйву давай!».

Устим: Так, це  ми виступали на фестивалі, де крім нас  був лише такий, важкий, рок.  

Чи мають якісь з ваших пісень передісторії? Поділіться найцікавішою.

Іра: Деякі мають. Наприклад, пісня «Вулиця». Вона виникла тоді, коли на одній з наших вулиць був ремонт. Бруківку розбирали, вона була така, не надто приваблива.

Устим: Що нам власне сподобалось, що на тій вулиці було зазвичай шумно, багато людей. А коли був ремонт – там така тиша була. Просто коли кільканадцять років ходиш там і вона така шумна, а тут раптом така спокійна і чути як люди цокають своїм взуттям – це щось неймовірне.

Ви поклали на музику один з Франкових текстів. Чому обрали саме поезію «Човен»?

Устим: Тому,що він найбільше підходить до назви нашого гурту

Іра: Там така цікава історія з винекненням пісні з вірша Франка «Човен». То все виникло досить спонтанно. Ми виступали десь два роки тому на фестивалі ФранкоФест. І там було завдання для гуртів, покласти на музику один з віршів Франка. Ми шукали, кілька хвилин на те витратили, щоб знайти у збірці якусь з поезій, яку можна покласти на музику. Вирішили, що це буде «Човен». І заспівали ту пісню. І через деякий час я перечитувала Франка, його невеличкі твори, і натрапила на оповідання чи новелу, не пам’ятаю як називається. І там в’язень, сидячи в тюрмі, співає цю пісню: «І пливе ліниво човен...».  Для мене це був, наче голос предків, що промовляє.

Чи є у вас прийдешні плани працювати з текстами відомих поетів?

Іра: Є й інші. Ще одна пісня є у нас, «Білизна»,  вона на слова Молодого, поета нашого львівського. Ще є одна народна. Ну, тобто, у нас немає ані сильного бажання то робити, ані заперечення: ні, ми того не робимо.  Якщо виникає бажання, то ми просто беремо і виконуємо.  

Чи є пісні, які вам особливо подобається виконувати?

Оленка: Мені подабаються ті, де мені потрібно гудіти, шипіти, бормотати. Наприклад, «Осінь».

Іра: У мене по-різному буває. Залежить від концерту. Є в нас список пісень, які ми виконуємо. І в залежності від настрою, атмосфери, я дивлюсь, що «О, ця пісня, зараз вона буде по-особливому звучати». І я всі свої пісні люблю.

Чи хвилюєтесь перед сьогоднішнім концертом? Як боретеся з хвилюванням на сцені?

Оленка: Зараз в мене ще те не настало, але зазвичай дуже. Я то сприймаю, що дуже велика ментальна енергія від залу, увага багатьох людей спрямована, і  я себе так порівнюю, що в мене труби не витримують тиску. Потім вже те розширюється, після другої-третьої пісні, я ніби стаю більшою і цей канал, по якому я можу пропускати енергію, теж стає більшим. Лише тоді це тремтіння проходить.

Іра: В мене хвилювання є, але воно контрольоване. Можна завжди взяти себе в руки.  

Я знаю, що Іра зазвичай виступає із заплющеними очима, так розумію, бо їй так зручно. А от ви, Оленко, Устиме, дивитесь в зал, на глядачів під час виступу?

Оленка: Я зазвичай дивлюся в одну точку, яку я обираю заздалегідь. Часом дивишся на якусь людину, потім ловиш на собі її погляд, в якому ніби та запитує, «Чого ти на мене дивишся?» (сміється).

Устим: Я зазвичай сиджу боком і час від часу поглядаю в зал.

Іра: Ще додам, що все залежить від концерту. Якщо він великий, де багато людей,  тоді можна вибрати кількох і вже з ними зоровий контакт тримати. А якщо якийсь маленький зал, скажімо «квартирник», то  мусиш дивитися в стелю чи на якогось уявного глядача.  

Поділіться, які маєте мріїі?

Іра: Та мріємо, як і всі люди мріємо. Є деякі великі мрії, до яких розумієш, що ще далеко йти, але то дуже цікаво. А є якісь менші мрії, недалекі. Але я не дуже люблю говорити про свої мрії.

Оленка: Ну в мене мрії більш абстрактні, які трішки не стосуються цього світу, а більше сфери такої евфемерної. Хотілося б, наприклад, вийти з тіла і подивитися на себе збоку.

Устим: Про особисті мрії розказувати не буду, а от більш абстрактніші: то мрію про незалежну, соборну, єдину Україну.  Така велика спільна мрія.